Każdego roku, przed adwentem, wszyscy bracia wspólnot neokatechumenalnych przeżywają swoje rekolekcje. Pierwsza "Międzynarodowa konwiwencja początku nowego roku ewangelizacji" odbywa się we Włoszech. Inicjatorzy Drogi Neokatechumenalnej: Kiko Argüello i Carmen Hernández, wraz z Ojcem Mario Pezzi gromadzą w Porto San Giorgio ekipy katechistów wędrownych odpowiedzialne za Drogę w ponad 120 krajach. Ci następnie, przekazują treści i ducha konwiwencji w swoich krajach, miejscowym katechistom, którzy dalej zanoszą je swoim katechumenom, tak aby każdy brat, bez względu na etap drogi, mógł umocnić się na cały nowy rok liturgiczny. W odwrotnym kierunku przekazuje się doświadczenie wszystkich poszczególnych konwiwencji. Ten sposób niesienia Słowa dającego Życie, przypomina proces w jakim wszystkie komórki ludzkiego ciała odżywiane są dzięki krwi obiegającej organizm z każdym skurczem i rozkurczem serca.

Zazwyczaj dni skupienia rozpoczynają się w czwartek wieczorem Celebracja Słowa i modlitwą w ciszy. Cisza towarzyszy nam także piątek – dzień nawrócenia. Tego dnia pościmy, na obiad jest Słowo Boże do jedzenia . Po prostu zamiast głównego posiłku dwie godziny, sam na sam z Jezusem, medytujemy nad Pismem Świętym. Wieczorem jest liturgia pokutna ze spowiedzią, a po niej uroczysta kolacja, tzw. agape. Wtedy post się kończy. Sobotę wypełnia kwestionariusz w grupach, który pomaga nam dostrzec jak Bóg realizuje swój plan miłości w życiu każdego z nas, pozwala nam dzielić się doświadczeniem, a także mówić o trudnościach jakie przeżywamy. Pytania kwestionariusza przygotowują nas na wieczorną katechezę magisterium Kościoła. Każdego roku rozważany jest w niej inny, ważny i aktualny dla naszego życia temat. Niedziela to dzień uroczystej Eucharystii. Każdego dnia modlimy się poranną liturgią godzin, śpiewamy psalmy, proklamujemy Ewangelię, słuchamy katechez, cieszymy się obecnością braci. Tegoroczna Konwiwencja dla braci z kijowskiej wspólnoty św. Mikołaja przypadła na przełom października i listopada.

Цей Конгрес є другим з чотирьох Всеросійських конгресів, запланованих Конференцією католицьких єпископів Росії і приурочених до 50-ої річниці Другого Ватиканського Собору. У листопаді 1965 року отці Собору прийняли Декрет про місіонерську діяльність Церкви Аd gentes, а через 25 років св. Йоан Павло II опублікував місіонерську Енцикліку Redemptoris missio. Тему проголошення Євангелія у сьогоднішньому світі розвиває і Папа Франциск у своєму Апостольському зверненні Evangelii gaudium, в якому він закликає усі спільноти до крокування шляхом пастирського і місіонерського служіння (пор. EG 25).

В суботу 11 жовтня 2014 року відбулося паломництво вчителів до Матері Божої Бердичівської. Оскільки така зустріч відбулася вперше, учасників зібралася маленька групка. Однак євангельський шлях і полягає в тому, щоб шукати Христа в незначних ситуаціях, там, де перебуваємо в даний час. Тут спадає на думку притча Ісуса про Небесне Царство, що порівнюється із закваскою, яку бере жінка, і кладе на три міри муки, аж поки все вкисне.

Об 11:00 о. Рафал Мишковський ОСD, настоятель парафії, привітав учителів та ознайомив з історією санктуарію. Потім об 11:30 учасники паломництва зібралися на Службі Божій, щоб огорнути молитвою служіння вчителів. У своїй проповіді о. Рафал підкреслив, зокрема, що для виховання дітей замало виконувати звичайні батьківські обов’язки, дбаючи лише за матеріальні потреби, потрібно бути батьками насамперед на духовному рівні, передаючи підростаючому поколінню віру, знання, досвід. Як читаємо в сьогоднішньому Євангелії: «А Він відказав: Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!» (Від Луки 11:28) На освітян, особливо віруючих, і покладена ця важлива місія.

Також отець навів приклад одного з кармелітанських святих, отця Рафала Калиновського, який, будучи на засланні в Сибіру, намагався зарадити не тільки фізичному голоду молодих людей, а й духовному, який є набагато небезпечнішим, адже матеріальні нестатки не такі трагічні, як брак віри та знань. Також прекрасним прикладом для нас є Богородиця, що передає Христа світу. На закінчення отець побажав, щоб Господь додавав сил та радості в переказуванні віри та знань і завжди супроводжував у вчительському служінні.

Після святої Меси вчителі зібралися за чашкою кави, щоб розповісти про своє свідчення як католиків у шкільних колективах, обговорити проблеми, поділитися досвідом. На закінчення була молитва подяки та благословення. Наступного року ми сподіваємося, що учасників паломництва буде набагато більше, і такі зустрічі стануть традиційними, як це вже є у медичних працівників. Тож уже почнемо працювати в цьому напрямку.

Учасниця зустрічі

У Верхньому храмі Всеукраїнського Санктуарію Бердичівської Божої Матері було квітчасто від вишиванок, пахкотіло хлібом та пшеничними снопами – на урочистій службі прихожани римсько-католицьких парафій Бердичева та прилеглих до нього міст і сіл дякували Богові за щедрий урожай. Святкували Обжинки.

У різні часи це свято відзначали по-різному, але такого, аби у день, коли на полі був обжатий останній сніп, у селі урочисто не зібралися люди, здається, не траплялося. До того, як країною запанувала радянська влада, сельчани, перш за все, возносили подяку Господові – за те, що дав можливість обсадитися, обробити та зібрати, за те, що земля виявилася щедрою на плоди, за те, що у коморах буде неголодно. Комуністичний режим на довгі десятиліття викреслив Богове ім’я зі списку тих, кому би слід було подякувати за життєдайну щедрість, та навіть при ньому день, коли закінчувалися жнива і урожай був надійно захований у засіки, перетворювався на свято для селянина – від малого до дорослого.

І ось настали часи, коли знову можна вільно сказати Творцеві «Дякую» – за гарний врожай, за те, що дав змогу його зібрати і взагалі – за всі дари, що ними збагатив людей.