«І коли прийшли на місце, зване Череп, там розіпнули Його і злочинців, одного по правиці, а іншого по лівиці. Ісус же говорив: «Отче! Пробач їм, бо не знають, що роблять» (Лк 23,33-34). А як я ставлюсь до тих, хто мене ображає? До тих, хто завдає мені болю? Чи хочу одразу відповісти тим самим, гніваюсь, прагну помсти? Чи хочу підставити другу щоку, як навчає цього Ісус? Чи виникає у мене прагнення молитися за цих людей? Не осуджувати? Якщо з’являється осуд, то просімо Господа, щоб очистив наші серця від цього бруду, щоб дав нам прагнення молитви.
Чи довіряю я пліткам, які чую про ближніх? Чи сам(-а) розповсюджую плітки? Маріє, Ти будучи свідком страждань та зневаг Ісуса, теж молилася за Його кривдників. Навчи мене чинити так само.
«А при хресті Ісусовім стояла його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив він, - мовить до матері: «Жінко, ось син твій». А тоді й до учня мовить: «Ось матір твоя» (Йн 19, 25-27). А як я поводжу себе, коли мої близькі переживають важкі моменти в житті, труднощі, хвороби? Євангеліє не говорить про якісь слова Марії, скеровані до Сина. Вона просто перебувала поряд з Ісусом. Часом достатньо бути поряд, бути разом з тим, хто страждає. Чи знаходжу час для тих, хто потребує моєї присутності? Маріє, навчи мене розуміти, коли маю допомогти ближньому своєю присутністю, словами, конкретними справами.
На хресті Ісус довіряє все людство материнській опіці Марії. Чи я звертаюсь до Марії як МОЄЇ Матері? Який мій особистий контакт з Марією? Чи вірю, що вона знає мене як Мати і піклується про мене?
Марія стає свідком смерті свого Улюбленого Сина. Як я ставлюсь до смерті своїх близьких, знайомих, друзів? Чи це для мене є кінець? Чи жаль з приводу смерті не є жалем до себе самого? Що тепер не буде цієї людини у МОЄМУ житті?
Як я переживаю похорон? Чи я вірю у забобони та прикмети, пов’язані з померлими та ритуалом похорону? Чи є молитва за померлого? Моя індивідуальна, спільна, молитва спільноти Церкви? Як виражається моя пам'ять про померлих із моєї родини? Чи пам’ятаю про відпусти, які можу пожертвувати за душі в Чистилищі?
У листопаді в особливий спосіб розмірковуємо над смертю. Просімо у Пресвятої Богородиці, щоб випросила нам потрібні благодаті, щоб ми пам’ятали про короткотривалість нашого земного життя і прагнули вічності. Щоб кожен наш прожитий день ми закінчували подякою за отримані благодаті, за дар життя, та перепрошенням за вчинене зло.
Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої! Амінь!
Таємниця ІІ радісна – Відвідини святої Єлизавети
Царице святого Розарію, в цю першу суботу жовтня прагнемо винагороджувати Тобі за легковажність та лінь у прийнятті Твого заклику до щоденної молитви розарію.

Таємниця V радісна
Віднайдення Ісуса Христа у храмі
У цю першу суботу місяця прагнемо роздумувати з Тобою, Непорочна Мати, таємницю віднайдення дванадцятирічного Ісуса в святині, а також життя Святої Родини в Назареті, і в такий спосіб молитися особливо за дітей і винагороджувати за тих, які намагаються викорінити з їх сердець любов до Тебе.
О наша Царице, керуй нашими думками і почуттями. Дай нам почути Твій голос у серці, розпали любов, зміцни надію. «Дитино, чому Ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи,Тебе шукали». «Чого ж ви Мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?». Але вони не розуміли, що Він сказав їм (Лк 2,48б-50). Навіть для Матері Бога поведінка і слова дванадцятирічного Ісуса не були зрозумілі. Богородиця берегла їх у своєму Серці і роздумувала над ними. Поволі відкривала їх значення.
Ми теж не все можемо зрозуміти і не завжди здолаємо збагнути дію Бога в своєму житті та в історії людства. Тоді потребуємо з покорою, довірою і вірою це прийняти. Бог є! Він є Господом, Який керує всім! Все, що діється – це дія Його Милосердя. Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?(Лк 2,49б). П’ята таємниця радісна вчить нас шукати Бога, намагатися зрозуміти Його волю.
Чи маємо на це час? Чи піддаємося гонитві? На що взагалі маємо час? Чи задумуюсь серйозно над тим, навіщо існує цей час? Чи живемо зі свідомістю, що час перебування на землі – це випробування? Що виберемо – вічність з Богом чи без Бога? Щоб мати час шукати Бога, потрібна рішучість, боротьба і мужність. Як вдається мені це? Чи міг би щось виправити?
«І він пішов з ними й повернувся у Назарет, і був їм слухняний. А мати його зберігала всі ці слова у своїм серці. Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк 2,51-52). Ісус Христос вказує четвертий намір винагородження молебню перших субот місяця – відшкодування за тих людей, які намагаються публічно влити в серця дітей байдужість, погорду, а навіть відразу до Непорочної Матері.
Якщо я важко працюю протягом тижня, чи намагаюся в неділю знайти час для своєї родини? Цей день призначений, між іншим, для того, щоб зміцнювати родинні зв’язки, зайнятись релігійним вихованням дітей. Ми не можемо його переживати бездумно, перед екраном телевізора чи комп’ютера.
Ісус зростав у ласці в Бога і людей, живучи в убогій назаретанській родині. Він – Син Божий – хотів вчитися від Діви Марії і бути Їй слухняним. Якщо хочемо, щоб наші діти зростали під опікою Найсвятішої Матері, щоб Вона охороняла їх від зла і формувала в них особистість, то віддаймо їх Її Непорочному Серцю. Блаженний Йоан Павло ІІ назвав це записуванням дітей у «школу Марії». Навів приклад фатімських дітей, які швидко осягнули велику святість, виконуючи прохання Найсвятішої Діви.
Непорочне Серце Марії, будь для всіх дітей притулком і дорогою, яка приведе до Неба! Дай їм батьків і вихователів, які б шукали і виконували Божу Волю, молилися і покутували. Амінь!