Вибраний Богом для нас особливий час: перша субота місяця.
Знову ми відриваємося від наших щоденних справ, наших клопотів, біганини. Зупинімося. Наскільки можливо, постараємося зосередитися на Божому Слові, просячи Бога про благодать зустрічі з Непорочним Серцем Марії.

Милосердний Спасителю, Приятелю людей, Ти сам дав нам Свою Матір! Ти заохочував, щоб ми ішли за Тобою, наслідуючи Її приклад. Відкрий наші серця, допоможи нам прямувати за Тобою, вчитися від Непорочного Серця як любити Твоє Найсолодше Серце, Ісусе!

 

Місяць квітень бутить в нас надії. Нехай пробудження, які спостерігаємо у природі стануть поштовхом до зростання в нас духовних сил! Просімо Святого Духа, який сформував у такий чудесний спосіб Непорочне Серце Пресвятої Діви Марії, щоб подібно діяв і у нашому житті. Нехай цей місяць стане наступним місяцем нашої Марійної школи.

Сьогодні наближаємося до таємниці повної світла і сяйва, потіхи, радості та сили. Після подій, переповнених болями, відреченнями та упокореннями, які лячно навіть уявити і настільки жахливих, що важко їх зрозуміти, приходить і незрозуміле до кінця , але велично-чудесне Воскресіння. Відтепер вже ніщо не буде таким самим. Все зміниться.

Коли на світанку дві Марії ішли до гробу Ісуса, виявляючи свою вірність та любов, прагнули заопікуватися належним похованням тіла Господа. Вони не сподівалися на те, що Господь воскрес, – несуть пахучі мазі, щоб ними помастити Тіло Померлого. Роздумують, хто б міг їм допомогти відсунути камінь, який закриває вхід до гробу… А однак, побачили камінь уже лежачим збоку, а гріб…. пустим! Ангел підтверджує перемогу Ісуса. Вітає їх так, як колись, при Благовіщені вітав Марію, – закликаючи до радості, просячи, щоб не лякалися. Бо тепер вони мають бути апостолами Доброї Новини про Христове Воскресіння. Марія Магдалина бачить Господа, буде говорити про Нього апостолам.

Як у своїй Євангелії апостол Йоан говорить, що жінки з великою радістю і негайно побігли до учнів, щоб їм усе розповісти. Апостоли ж не одразу вірять їхнім словам. Переживають багато сумнівів, хоча Ісус неодноразово заповідав Своє воскресіння. Занадто засмутила їх мука і смерть Спасителя, занадто міцно вони піддалися розчаруванню і розпачі. До віри у воскресіння будуть доходити поступово, з великими зусиллями і ледь впізнають Господа, хоча Той довший час перебував з ними. Чули, знали, але не відразу повірили….

Зауважмо: немає в усіх цих подіях Матері Господа! Знаємо, що стояла під хрестом, була свідком смерті Сина, Тіло Його було положено до гробу при Ній, бачила Його зблизька, з любов’ю тулила Померлого до Себе. А тепер, однак, не іде до гробу. Ніби вже вірила, вже знала, що Її Сина там немає; ніби знову, як і раніше, почула заклик до радості:

Мати Світлості, радій:
Ісус – Сонце Справедливості
Перемагаючи темряву гробу
Ввесь світ освітлює Своїм сяйвом!

Маріє, Мати Розіп’ятого і Воскреслого, молися за нас, вчи нас віри, яку Ти мала: навіть не убачивши пустого гробу Ти вірила, що Син Твій живий! Мати Світлості, веди нас до радості неба!