У першу суботу квітня, що припадає на 2 квітня, роздумуємо над четвертою скорботною таємницею - Хресна дорога Ісуса Христа.

«І коли повели Його, вони, схопивши якогось Симона з Киринеї, який йшов з поля, поклали на нього нести за Ісусом хрест. Ішла ж за Ним слідом велика юрба народу та жінки, які голосили й оплакували Його. Повернувшись до них, Ісус сказав: “Дочки єрусалимські, не плачте наді Мною, краще плачте над собою та над своїми дітьми”» (Лк 23, 26-28).

Під час хресної дороги, яку переживає наш народ, у час російсько-української війни можемо спокуситися бути як жінки, що голосять та оплакують страждання, які бачать. Особливо після перегляду чи прочитання новин, свідчень тих, хто пережив блокаду міста чи евакуацію. Це дуже шокуючі тексти, які в першу чергу викликають сильні емоції та наводять на нас страх. У думках спливають запитання: як так можна? чому окупанти так роблять? скільки ще так триватиме?

Однак, не піддаваймося спокусі закрити очі на наші власні гріхи та занедбання. Бо час війни - це добра нагода зробити ревізію свого життя. А може війна почалася ще раніше? Може ми беремо, насправді, у ній активну участь як агресори?

Українських дітей вбиває Путін? За 30 років незалежності в Україні вбито 40 мільйонів дітей через аборт! А скільки вбито через спіралі та протизаплідні пігулки? Скільки дітей травмовано через зраду та розлучення? Скільки позбавлені батька, бо він поїхав на заробітки?

Руйнуються міста та інфраструктура України. Ракетами? А як же тоді наша підтримка корупції, махінацій, крадіжок на роботі та брехні? Яку Україну ми залишимо після себе? Яка природа буде після нас?

Україну бомбардують? А як же наші плітки, осудження, обмови та зневаги одне одного? Чи вбиває лише той, хто стріляє зі зброї? А скількі непробачення в нашому серці? Можемо місяцями не розмовляти з сусідкою, бо вона не так на нас подивилась. Будемо розповідати усім, який наш директор поганий, а йому самому про це не скажемо в очі, бо, мовляв це не допоможе, такі люди ніколи не зміняться! Скільки ж вбивств ми вчиняємо у своєму житті?

Так, легше помітити трагічну картину в новинах. Але зараз битва йде за наше серце. Чи переможе там Ісус? Чи ця війна принесе зміни у моє духовне життя? Чи моя молитва буде щиріша та ревніша? Чи я посповідаюсь врешті, після довгої перерви? Чи прийму кардинальне рішення щонеділі бути на Святій Месі? Чи візьмусь за релігійне виховання своїх дітей? Чи перестану обмовляти та брехати?

Що потрібно змінити у моєму житті, щоби не розпинати інших? Щоби не завдавати болю Ісусу?

Пресвята Богородице, Ти товаришувала Своєму Синові на Хресній дорозі, Ти товаришуєш і нам у цей час випробування. Прибігаємо до Твого Серця, аби там знайти притулок. Допоможи нам побачити, де ще бракує Бога у нашому житті, що потрібно змінити?