Вступ
Ісус народився не на якомусь безлюдному острові і не замкнувся в своїй маленький родині. Ми знаємо, що Він жив і діяв у світі, який мало чим відрізнявся від нашого структурою, середовищем, думками, мисленням. Людей дратувало тільки те, що Він порушував звичну систему мислення, яку застав у суспільстві. Ісус цілком інакше думав, поводився. Зате жив завжди згідно з правдою. Пройдімо сучасною Хресною

Дорогою. В світі обмеження також можна бути людиною.

І. Виданий на смерть.
«Не вихиляйся» – це основне правило сучасності. Найчастіше пліткують про тих, що хоча щось робить. Той, хто нічого не робить, має час на осудження інших. Але ми можемо бути щасливими навіть тоді, коли нас засуджують. Бо стаємо «кимось», хоча б через осудження …

ІІ. Ісус бере хрест.
Це велика проблема людей в сучасних фірмах. Якщо покажеш, що тобі ця робота до вподоби, приносить задоволення, ти хочеш працювати і даєш собі раду, то дістанеш ще більше праці. Люди краще сприймають факт, що комусь нічого не хочеться, не докладається зусиль, щоб чогось навчитися. Це входить у звичку… І потім дуже важко звільнити таку особу. Фірма однак мусить існувати. Створюється система «коня, якого тягнуть за вуздечку». На жаль, особа в такій ролі найбільше наражається на атаку, за те, що чогось не зробила, або що не хоче взяти на себе ще більше обов’язків. Бо всім навколо робота асоціюється з цією особою. Думаю, що однак варто тяжко працювати і приймати нові обов’язки! З однією тільки різницею: кінь, якого тягнуть за вуздечку, працює, але не розвивається… Хрест – це не тільки тягар, але й розвиток…

ІІІ. Ісус падає вперше.
В сучасному бізнесі не обходиться без поразок. Вся діяльність людини стикається з певним ризиком. В час останньої фінансової кризи виявилось, що багато людей в цілому світі визнали, що ризик пов'язаний з певною користю. Так буває і в школі: учень мусить мати тільки позитивні оцінки. Вчимося однак на наших помилках. Ісус, беручи хрест, розумів, що певні падіння неминучі…

ІV. Зустріч з Матір’ю.
Сучасність відділила роботу від життя в родині. Робота є роботою, а родина – це щось інше. Але ж чи можна жити подвійним життям? Все таки для кожного з нас доба має тільки 24 години, і все те, що діється протягом цих годин, творить нас. Ми формуємося на роботі і все це несемо в собі до наших домівок. А те, яким є наш дім, впливає на нашу роботу. Зрозуміння і прийняття цього взаємозв’язку допомагає цілком інакше подивитися на працю, яка повинна нас розвивати, а не тільки давати гроші. Досягнення і поразки в праці можуть творити атмосферу родинного клімату. Велика місія Ісуса і його Матері – вони разом. Не вдома, а в дорозі…

V. Симон допомагає Ісусові нести хрест.
Чи на роботі буває місце для дружби? Напевно, знаємо, як розпізнати справжнього товариша: друзі пізнаються в біді. Не йдеться про знайомих чи приятелів. Не йдеться також про людей, з котрими можна повеселитись або приємно провести час. Йдеться про тих, кому можна довіряти. Якщо хтось підіймає ризиковані постанови, то мусить поставити собі запитання: чи в разі чогось знайдеться друг, що допоможе? Праця – це гроші. Чи можна поєднати дружбу і гроші? Більшість говорять, що ні. Багато людей вже розчарувалися в тих, кого вважали друзями. Гроші можуть бути випробуванням, через яке перевіряється дружба. Симон повертається з роботи. Не мусив там бути. Однак, напевно, відчував якусь єдність з Ісусом. Був там і не зробив нічого надзвичайного. Став другом…

VI. Вероніка витирає обличчя Ісуса.
Здається, що це найбільш інтимна сцена Хресної Дороги. Жінка і чоловік. Так близько. На очах у людей. Немає слів. Залишився жест. Чи на моєму місці роботи можуть бути такі жести? Чи працюючи у фірмі, можна мати такі почуття?

VII. Друге падіння.
Нове місце роботи спочатку є певним змаганням або ж боротьбою. Треба озброїтись в терпіння, перечекати, перетерпіти… З часом на новому місці почуємо себе впевнено. Навіть з’являється спокуса, щоб показати себе. Повторюване завдання стає безпечним світом; без стресів, без зайвих зусиль, а навіть і без ризику поразки. Важко зрозуміти людей, які цінують «тепленьке місце». Такі люди схожі на целюліт, який псує тіло. Краще однак ризикувати, але зростати і прийняти падіння. Такі особи нагадують тверді м’язи, готові до випробовування і важкого навантаження. Ісус не піддався, не затримався на місці. Йшов аж на вершину гори…

VIII. Ісус зустрічає жінок.
З життєвого досвіду знаємо, що найбільше шуму чинить той, хто нічого не робить. Хто працює, той не має часу на шум. Знає, що ще так багато мусить зробити. Хто нічого не робить, кричить, а праця і так не робиться. Багато різних фірм прирівнюються до місць, де багато кричать. Чим більш хтось почувається непевним, тим сильніший крик. Хто добре працює, кричати не мусить. Він впевнений, що з Божою благодаттю і працьовитістю все подолає. Жінки кричать над Ісусом, але насправді вони не можуть зарадити собі…, не радять із своїми проблемами. «Плачте над собою і над своїм життям», – говорить їм Ісус!

IX. Третє падіння.
Оманлива кар’єра, що «виноситься». Дуже часто від удачі затьмарюється розум. На перший погляд нічого поганого в успіхах, але й нічого доброго. Тому добре «впасти» десь перед остаточною метою, щоб потім тримати дистанцію до всього, а насамперед до себе, щоб після падіння зрозуміти тих, котрі вже на дні. Третє падіння звільнює розум від усяких міражів і дозволяє думати з Божою мудрістю. Саме так народжується правдивий, дозрілий, мудрий «шеф». Так як і в Ісусі народжується нова форма товаришування і керівництва – Хрест.

Х. З Ісуса знімають одяг.
Є своєрідний момент в кожній фірмі: відходить працівник, а з ним вся «завіса», яку створив навколо себе. Тільки тоді стає помітно, що він насправді зробив. Напевно, багато людей не любить, коли їм рахують їхні досягнення… Хотіли б порозмовляти, щось розповісти… «Завіса»… Робота – це щось дуже конкретне… Умова зобов’язує… Просте питання: а якою є моя робота?... Може, такою, яку ніхто не контролює… Ісус жив Правдою!... Не боявся бути щирим і прямолінійним…

XI. Ісуса прибивають до хреста.
Застарілим елементом серед людей праці є слова: «Тут нічого не можна!..» Дуже часто у фірмах трактують особу як предмет. Хрест означає, що Христос вже нічого не може вчинити. Руки і ноги прибиті до хреста. На голові Ісуса терновий вінець, а в голові страшенний біль… Такий момент у житті добре всім знаний. Народжується питання про «свободу», не зовнішню, а внутрішню … Людина з усіх сторін є дуже слабкою; дехто сприймає це як виправдання… Інші шукають, чим є духовність праці… і як ще можна власними силами покращити умови праці або зробити хорошою найгіршу фірму. Так, це можливо!… Через занурення в хрест Господній…

XII. Ісус вмирає на Хресті.
Знаємо, що за бізнес вмирати не варто! Це ж тільки брудні гроші… Не можна піддатися, зламатись і загубити себе… Потрібно бути людиною, думати і діяти по-людськи. До кінця… Скільки разів чуємо про людську кривду… коли непорозуміння говорить несправедливим голосом. Фарисеї, книжники, первосвященики також промовляли несправедливим голосом корпорації: «Нехай краще загине одна людина, а не весь народ…» Повага до людської гідності належить кожній людині без винятку!

XIII. Тіло Христа знято з хреста.
Багато хто любить моменти, коли не перебуваєш в центрі уваги. Тоді почуваємо себе вільними від «тисків» і зазвичай говоримо те, що лежить на на серці. Особливо тоді, коли отримуємо поразку. Багато людей в такі хвилини відкривають свою душу. Чи Ісус в той час щось чув?...Їм здавалося, що ні… А Він однак чув… Не йдеться про підслуховування. Йдеться про те, що поразка додає сил для боягузів. Раніш боялися щось сказати. Не подобалось, що хтось щось робить, що старається… А тепер на сьомому небі – можуть розповідати, як почували себе тоді. На щастя, Ісус мав кілька справжніх друзів…

ХIV. Ісуса покладено до гробу.
«Не знаю, що далі», – переломний момент в житті. Здається, в кожного з нас час від часу з’являється таке запитання: що далі? Відчуваємо, як те, що було, вже нас не влаштовує… Не має жодного сенсу. Старатися стає все важче. Думаю, що беручи приклад з Христа, варто почекати, подумати. Після зими завжди приходить весна. Надія розвивається з малесенької зернинки. Зернятко мусить вмерти, щоб дати нове життя. Гріб є потрібний...