flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

LAETARE  Радість повинна бути однією з найважливіших складових християнського життя. Христос часто до неї заохочує й надалі прагне, щоб повна радість була невід’ємною часткою нашого життя. Він молився до Отця про таку радість для своїх

учнів – щоб її мали і щоб вона була повною (пор. Йн 17, 13). За прикладом учителя таке ж прохання спрямовує до нас Апостол народів: «Завжди радійте». Євангеліє – це радісна новина, а світ, на жаль, відходить від Слова, що стало Тілом, в ім’я «радості», якої християнство позбавляє людину через свої прагнення та накази. Відходить в ім’я радості, блукаючи щораз далі в темряві смутку. Дійшло навіть до того, що багато християн вже ні на що не чекає. Перший прихід Ісуса мають позаду, другого бояться і не хочуть.

Отже, з радістю справді маємо проблеми… Багато разів світ сповіщав про радість, «якої ще не було», про якийсь «золотий вік» бажань, що збулися, про еру щастя. Та все ж таки, озираючись в минуле, ми не помічаємо радості, яка б могла наповнити серця і збагатити думки так, щоб людина могла перебувати в ній, а вона – в людині.

Інколи навіть нам, віруючим, видається, що радість, про яку йдеться, – це лише порухи стомлених сірою буденністю та звичайністю людських сердець, бо життя навіть після народження Христа залишилося таким, яким було раніше. Не зникли турботи та смуток, не висохли сльози і не затих плач, не зникло терпіння і не відійшла смерть.

Переживаємо Адвент – час радісного очікування на зустріч з Господом. Радісне очікування і є саме тим, про що йдеться в нашому Адвенті. З радістю чекати на Христа – це погодитись на те, щоб в глибині нашого серця засіялося насіння радості. Йому доведеться пережити спокійні та бурхливі дні. До певного часу насіння лежить в серці спокійно, хоча вже тоді дає краплину радості, і чекає на свій час. А коли прийде цей відповідний час, проб’ється крізь землю, виросте і принесе відповідні плоди. Отже, щоб отримати повноту радості, потрібно вміти терпляче та великодушно чекати. Це і є Адвент людського життя. Невідомо, скільки ще дороги перед нами і скільки часу це зерно буде в нас спочивати, вкрите землею, тобто земним життям, аж доки не настане призначений Господом день, коли радість – зерно, посіяне в серці людини, яке вона носить роками, почне колоситися і дасть плоди досконалого виконання свого призначення. Саме таким є християнський Адвент, саме таким повинно бути радісне чекання на Господа.

Таке сприйняття присутності Христа серед людей не є легким, зате, мабуть, лише воно достойне зрілого християнина. Людина, яка таким чином переживає Адвент, усвідомлює, що сьогодення вимагає, щоб щоденні турботи не лише не закривали, а й допомагали чітко бачити надію зустрічі з повнотою радості. Люди радісного очікування на зустріч з Господом є посланими до тих, кому й надалі цієї радості бракує, щоб нагадати, що людина протягом усього життя повинна виходити на зустріч свого Спасителя і запрошувати Його до свого серця, щоб мати цю радість.

Адвент допомагає нам по-новому піклуватися про присутність Христа в нашому серці і відчути відповідальність послання до інших, щоб проголошувати їм Радісну Новину, оскільки будь-яка справжня радість може бути лише в Господі. Жодна радість без Христа не в змозі заспокоїти потреб людського серця.

Адвент є часом нашого запрошення Христа увійти в наш внутрішній духовний світ і пройтися вуличками нашого життя; часом радісного слухання істини про те, щоб не потрібно звертати увагу на погоду нашого життя, бо вона весь час буде мінлива. Важливим є лише те, що саме Він нас веде. Він знає хорошу дорогу, Він додає нам сил. І ця наша радість буде повною.

Адвент – це час приготування в серці місця для Христа. Це прийом, що є виявом віри в повноту тієї радості, коли Він прийде вдруге. Це згода на те, щоб зерно тієї радості вже починало дозрівати

в радості і в смутку,
в дощ і під час погоди,
в зосередженні і в неуважності,
в очікуванні і у виконанні,
в любові і сухості,
в житті і в смерті,
в праці і порожнечі слів,
в тиші і в шумі,
в знеохоченні і в натхненні,
в неспокої і в мирі.

Автор тексту о. Павло Мацяшек, переклад на українську с. Тереза Захарченко. 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити