Час біжить, і ми знову знаходимося в новому літургійному році ... Природа в очікуванні зими, хоча календарно вона вже розпочалася. День стає коротким, більше темряви. Сонце тепер не так часто з'являється на небі, з цього приводу так по-людськи буває трохи смутно на душі... А до всього кожен з нас зайнятий своїми життєвими справами – сімейними, спільнотовими, працею, обов'язками, здоров'ям ... Багато хто ледве дає собі раду матеріально, бо ж економічна криза, а тут на носі Різдво, і потрібно трохи більше часу та фінансів...

А в Церкві – Адвент... Думаю, що не випадково Бог дозволив, щоб ми саме в цьому часі на початку зими очікували приходуХриста. Здається, вся природа завмерла і більшість часу перебуває в темряві, бо так мало світла...

В Святому Писанні світлом є Бог, Він прийде ... Але потрібно почекати та побути в нашій буденній темряві:

  * темряві нерозв'язаних питань стосовно наших особистих труднощів у щоденному житті і повірити, що Бог є з нами;

  * темряві в незрілих взаємовідносинах сім'ї, друзів та колег по роботі і твердо знати, що потрібно часу і колись наші зусилля з Божою допомогою дадуть свій результат;

  * в темряві труднощів з молитвою, пошуках Бога і стійкою надією, що Господь дасть Себе пізнати ...

Потрібно знайти в темряві невпевненості сьогоднішніх подій упевненість в Господі, в Його перебуванні з нами та любові. Потрібно знайти в цій щоденній пітьмі християнську радість та ентузіазм.

Ми не самі в цій темряві – з нами наша Мати, Пресвята Діва Марія; ми з Нею в “темряві” тримаємо світло Христа ... і ранком поспішаємо на Роратне Богослужіння...

Разом молімося віршами Псалма 118:

Нехай прийде молитва моя перед лице Твоє, за словом Своїм мене визволь!
Нехай уста мої вимовляють хвалу, бо уставів Своїх Ти навчаєш мене.
Хай язик мій звіщатиме слово Твоє, бо всі Твої заповіді справедливість.
Нехай буде рука Твоя в поміч мені, бо я вибрав накази Твої.
Я прагну спасіння Твого, о Господи, а Закон Твій то розкіш моя!
Хай душа моя буде жива, і хай славить Тебе, а Твій присуд нехай допоможе мені!
Я блукаю, немов та овечка загублена, пошукай же Свого раба, бо я не забув Твоїх заповідей!…
Прийде тоді Христос – Наше Світло і Сонце ... І нехай наповнить нас справжня радість.

На завершення цього розважання згадався один момент з мого життя, про який хочу розповісти. Одного разу я приїхала провідати сім'ю свого брата; його маленька донечка на той час мала три роки. Це був похмурний зимовий день. Аж ось хмари на небі розійшлися і в вікні з’явилися промені сонця. Маленька дівчинка почала посміхатися, стрибати по ліжку, плескати в долоні і кричати від радості: “Сонечко! Сонечко!” А я вже на той час “забула” в своєму серці таку радість дитини...

Нехай і ми так по-дитячому зрадіємо, коли Христос – наше Сонце з'явиться посеред хмар...

А тепер радіймо і славмо Його, перебуваючи в темряві Адвента, яка нагадує нам не тільки очікування на Різдво Христове, але і наше щоденне життя.

Нехай темряву нашого земного паломництва, Адвента, який триває для когось 40 років, а для когось 60 або 80, як говорить Псалмоспівець, “коли ми міцні”, освітлює Світло Воскресіння Христа... Бо Він Воскрес, а значить полюбив нас і для нас переміг смерть, тобто всілякі страждання з Ним вже не такі страшні! А ті, хто близько пізнав Бога, тобто святі, кажуть, що навіть страждання з Христом стали солодкими...

Очікуймо з вірою та надією в любов Господа ...

Не біймося темряви, якою є наші хрести та щоденні прикрі і несподівані для нас події.

“Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!” (Лк 21, 28).