переклад з польської мови с. Варвара Завальська
СВЯТИХ ФРАНЦИСКАНСЬКИХ 29 листопада усі францисканці вшановують пам'ть Святих Серафимського Ордену. Блажений отець Гонорат в своїй проповіді в урочистість Усіх Святих показав нам дорогу, якою йшли всі Святі, дорогу, яка привела Їх
до неба. Всі святі йшли до неба не між трояндами, не серед гучних радощів і сміху, не будучи увінчаними земними утіхами. Всі йшли хресною дорогою, всі у терновому вінку, всі через труднощі, всі працюючи і втомлюючись. Напевно, вони були щасливі, тому що Бог навідував їх своєю благодаттю і давав хвилини небесної потіхи. Зрештою, вони відчували присутність Розіп'ятого Христа, Котрий разом з ними ніс хрест і зігрівав їх любов'ю свого Серця. Бачили перед собою, ніби в тумані, майбутнє, хвалу, щастя і нескінченну радість. Земного щастя вони не знали. Так, вони віддалили його від себе, боронилися, тікали перед ним, боялися його більше, ніж інші хреста, і до хреста простягали свої руки, як до пристані спасіння.
Джерело: Колажі |
Святі, котрі перед нами переносили ці труднощі, зараз є щасливими: Бог витер всіляку їхню сльозу, укоїв їхній біль, прикрасив їх короною слави і пальмою мучеництва і дав їм бачити Себе лицем в лице, а їхні сльози і страждання діамантами прикрасили їхні королівські шати і корону краси. А чому? Бо вони витривали до кінця. Господь Ісус каже їм: от ви витривали зі мною в усіх моїх труднощах, а Я даю вам Царство.
Витривалість – це благодать над благодатями, це все, це річ найважливіша, без неї не мають жодної вартості найкращі вчинки, без неї марні всі зусилля. Дві речі передусім потрібно, щоб витривати: міцної і живої віри та виконання того, що віра наказує нам чинити.