flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

переклад з польської мови с. Варвара Завальська

СВЯТИХ ФРАНЦИСКАНСЬКИХ 29 листопада усі францисканці вшановують пам'ть Святих Серафимського Ордену. Блажений отець Гонорат в своїй проповіді в урочистість Усіх Святих показав нам дорогу, якою йшли всі Святі, дорогу, яка привела Їх

до неба. Всі святі йшли до неба не між трояндами, не серед гучних радощів і сміху, не будучи увінчаними земними утіхами. Всі йшли хресною дорогою, всі у терновому вінку, всі через труднощі, всі працюючи і втомлюючись. Напевно, вони були щасливі, тому що Бог навідував їх своєю благодаттю і давав хвилини небесної потіхи. Зрештою, вони відчували присутність Розіп'ятого Христа, Котрий разом з ними ніс хрест і зігрівав їх любов'ю свого Серця. Бачили перед собою, ніби в тумані, майбутнє, хвалу, щастя і нескінченну радість. Земного щастя вони не знали. Так, вони віддалили його від себе, боронилися, тікали перед ним, боялися його більше, ніж інші хреста, і до хреста простягали свої руки, як до пристані спасіння.

Джерело: Колажі
Раз обравши хресну дорогу, ніколи не хотіли з неї сходити; і Бог також не жалів їм хрестів, бо він найкраще знає ціну терпіння. Коли наш Божественний Спаситель говорив колись своїм учням про страшну смерть, яка чекає Його, св. Петро, відчуваючи біль у серці, з любові до Ісуса, відкидає цю думку про страждання свого Господа і волає: "Господи, не прийде це на Тебе!", а Спаситель йому на те: "Відійди геть, сатано, бо не розумієш, що є Боже, а що людське". Хто приймає Божі речі, той не погорджує хрестом, той не нарікає на нього, бо знає, що хрест це єдина надія, це єдина дорога до неба, це єдиний спосіб освячення, це джерело різноманітної благодаті, це спосіб осягнення найвищої ступені небесної слави. Сатана свої жертви манить світовим щастям, подає келих отруєних розкошів, а Бог подає хрест, бо в хресті є скарби нескінченні та радість для духа і щастя вічне. Тож святі приймали його з радістю і ніколи не бажали з ним розлучитися. І жили, і помирали з ним і на ньому. Терпіння, боротьба, спокуси, переслідування, голод і нестатки, всякого роду протиріччя – це їхній повсякденний хліб. По піщаних пустинях і в спеку, через скелі і неприступні обриви, поміж ворожими пастками і незліченними небезпеками вони прямували до Бога, завжди витривалі і вірні, не повертались назад, не оглядались, не докоряли Богу, що не дає їм земних утіх, не жаліли, що вступили на цю дорогу, завжди спокійні, довірливі, мужні.

Святі, котрі перед нами переносили ці труднощі, зараз є щасливими: Бог витер всіляку їхню сльозу, укоїв їхній біль, прикрасив їх короною слави і пальмою мучеництва і дав їм бачити Себе лицем в лице, а їхні сльози і страждання діамантами прикрасили їхні королівські шати і корону краси. А чому? Бо вони витривали до кінця. Господь Ісус каже їм: от ви витривали зі мною в усіх моїх труднощах, а Я даю вам Царство.

Витривалість – це благодать над благодатями, це все, це річ найважливіша, без неї не мають жодної вартості найкращі вчинки, без неї марні всі зусилля. Дві речі передусім потрібно, щоб витривати: міцної і живої віри та виконання того, що віра наказує нам чинити.

Додати коментар


Захисний код
Оновити