flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

Автор: Юлія Главацька

ТІЛЬКИ З БЛАГОДАТІ БОЖОЇ Я Є ТИМ, КИМ Є  Бачачи скривджених людей та піклуючись про їх духовний розвиток, блаженний Гонорат Козьмінський, слухняний голосу Бога, закладає нові безгабітові згромадження, метою яких стає поширення релігійної та моральної свідомості людської гідності.

– Господи, що хочеш, щоб вчинив я? (легенда трьох друзів, ІІ)
– Франциску, чи не бачиш, що дім мій руйнується?... Іди, отже, відбудуй його! (реляція трьох друзів, V 13)

У ІІ половині ХІХ століття з благословення Господнього під проводом отця Гонората виникає згромадження, що поширює свою апостольську діяльність особливо серед жінок-робітниць на фабриках.

Співзасновницею новоствореного згромадження є Анеля Роза Годецька. Справжня християнка, вона народилася в Корчеві над Волгою 13 вересня 1861 року в католицькій сім’ї. З послухом і довірою прийняла волю Божу, «щоб завжди бути милою Господу Ісусу та вірною Йому аж до кінця», як писала в автобіографії. ЇЇ бажання «бути в єдності» з робітницями фабрик ґрунтувалося, передусім, на любові до Ісуса.

Господи, Тобі я довіряю родину, яку Ти мені довірив! (квітки трьох друзів, 77а)

Такими молитвами звертається Анеля у своїх молитвах, цілковито покладаючись на Божу волю. Редагуючи Конституцію Згромадження, Анеля Годецька надає йому нову назву – Малі Сестри Непорочного Серця Марії. Назву «Малі Сестри» наше убоге згромадження отримало, щоб пам’ятати, як найменші повинні прикладом і словом заохочувати загублених овець повернутися в Серце Марії, що є притулком і надією грішників.

«Дуже важливо для мене, – зізнається Годецька, – щоб Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії оживлялося духом нашого отця-засновника... Я чітко усвідомлюю, що мій обов’язок полягає в тому, щоб усе в Згромадженні було наскрізь пройняте францисканською духовністю і все велося у ній».

Отець-засновник розумів, що Згромадження Малих Сестер буде суворішим за інші навіть без додаткових нічних молитов, оскільки «ніде більше не буде стільки терпіння в ім’я Божої любові...». Посилаючись на його слова, Слуга Божа відзначила в автобіографії, що кожну з сестер, а особливо перших, можна назвати «міцним каменем» у фундаменті нового дому завдяки вірності приписам і ревності у дотриманні євангельських рад, завдяки відмові від свого «я», перенесенні наслідків зубожіння, що входило до назви нашого Згромадження і що було дане нам самим Богом на початку нової дороги».

Прихована, тобто безгабітова, форма чернечого життя, не зумовлювалася виключно тогочасною ситуацією в Церкві на окупованій комуністичним режимом території. Блаженний Гонорат Козьмінський прагнув, щоб цей стиль чернецтва поширився і на польських землях. На його думку, габіт, як ознака чернецтва, не мав суттєвого значення у богопосвяченому житті – ним повинна стати винятковість життя заради Бога. Отець Гонорат писав: «Чернече життя не полягає на габіті і монастирі, ані в самоусуненні від усього, ані в великій кількості духовних вправ чи покут. Суттю чернецтва є прагнення досконалості, що випливає з добровільного відречення від усього та дотримання трьох євангельських рад».

Для отця Гонората і Анелі Годецької взірцем прихованого життя була Святе Сімейство. Особливої ваги мати-засновниця надає прикладу життя Ісуса Христа, Який був спочатку звичайним теслею. З таємницею укритості Сина Божого вона пов’язує присутність Христа у Пресвятих Дарах. Ця присутність є для неї найвищим проявом любові Бога, оскільки найкраще єднає людину з самим джерелом любові та наділяє усілякими благами.

Бог мій і Все в Пресвятих Дарах, – ці декілька слів поєднують в собі силу любові і пояснюють сенс життя!

Євхаристійна духовність Слуги Божої Анелі Годецької вкоренилася у францисканському культі Євхаристії. На основі багатства духовного життя св. Франциска і блаженного Гонората Козьмінського м. Анеля Роза Годецька формувала власну особистість і духовну тотожність Згромадження, виявляючи любов до Євхаристії та пошану до священиків. Поєднуючись з Христом у таїнстві Євхаристії, вона тим самим давала найкраще свідчення своєї вірності і любові до Нього. Виразом цієї любові до Господа Ісуса Євхаристійого була для засновниці адораційна молитва, яку вона розуміла, як постійне перебування у Його присутності. Вона говорила сестрам про те, що достатньо бути духовно перед Ним, якщо неможливо це зробити фізично. На її думку, дух адорації полягає в тому, щоб серця постійно знаходилися поруч із Богом, щоб думки невпинно линули до Нього, і щоб в «коротких молитвах віддавати честь найдорожчому Господу (...) необхідно, щоб [перед Дарохранительницею] знаходилася уся наша душа і серце, бо лише за таких умов вони будуть милими В’язневі Дарохранительниці». Глибоке замилування м. Анелі до адораційної молитви відобразилося у гаслі Згромадження – «Бог мій і все в Пресвятих Дарах». Цими словами вона радила розпочинати кожен новий, дарований Богом день, події, навіть листи, особливо ті, що адресуються сестрам. Засновниця Малих Сестер Непорочного Серця Марії дуже часто нагадувала своїм духовним дочкам, що «Бог у Євхаристії – Єдина Любов», повинен бути для них єдиною метою і єдиною любов’ю».

Усі, хто дотримуватиметься цього, нехай у Небі буде наповнений благословенням Всемогутнього Отця, а на землі – благословенням Улюбленого Його Сина і Найсвятішим Духом Утішителем, та усіма небесними силами всіма святими (з заповіту святого Франциска)

Францисканська духовність поєднує в собі обітницю євангельських рад – убогості, чистоти і послуху – із життям у спільноті. Ці два чинники є суттю прихованого життя у чернецтві. Слуга Божа це усвідомлювала, а тому від самого початку прагнула об’єднати це у житті сестер нового Згромадження. Засновані нею спільноти (передусім у великих промислових центрах) повинні були свідчити про Христа саме завдяки прихованому апостольству віри та життю за євангельськими радами. Зобов’язуючи черниць до вірності Христу, Анеля Роза Годецька радила їм «вірно служити Богу, без огляду на місце, стан здоров’я, засоби існування і думки людей (...). Іди туди, куди поведе тебе Бог, не озираючись ні на що і ні на кого, з міцною вірою в те, що ця дорога є найкращою».

Пам’ятай, що не місце освячує людину, а людина місце, – неодноразово говорила Анеля Годецька, підкреслюючи особливе завдання сестер.

Відсутність габіта як зовнішньої ознаки укритості повинна була полегшити Згромадженню апостольську діяльність. Тим часом плоди цієї діяльності полягали, на думку засновниці, у прихованості в Богові, в поєднанні з Ним через особисте освячення, що в свою чергу пов’язується з упорядкованістю, готовністю служити, приносити будь-яку жертву, зносити труднощі чи упокорення, з умінням залишати будь-які земні блага єдино заради самого Бога.

Роздуми Анелі Годецької перекликаються з Євангелієм, в якому показаний Христос серед людей, Його любов і милосердя у ставленні до них. Вірні прихованості свого чернечого життя, сестри так само не повинні шукати себе, а дбати про те, щоби бути відомим тільки Богу, а відтак бути прихованими в Ньому. Таким чином, основним завданням Малих Сестер Непорочного Серця Марії, що випливає з Євангелії, є вияв любові Христа до людини. На думку Годецької, реалізація цього завдання полягає передусім у «відродженні» в іншій людині Божого життя. Окрім цього, блаженний Гонорат Козьмінський радив приховане апостольство молитви, слова і прикладу з метою підтримки віри та відновлення ентузіазму, характерного для перших віків християнства.

Відсутність зовнішніх ознак чернецтва урегульовує контакт сестер з людьми та водночас зобов’язує до особливої апостольської участі. А тому слушною буде порада, щоб у повсякденному житті поведінка кожної сестри була проникнута надприродними та євангельськими цінностями, що допомагають наблизити людей до Бога і Церкви.

Іди безпечно, тому що маєш доброго Провідника в дорозі. Іди, бо Той, Хто тебе сотворив, любить Тебе ніжною любов’ю, завжди піклується про Тебе, як матір про сина свого.

О, Господи, будь благословенний за те, що сотворив мене. (з легенди святої Клари ХХХ)


{audio}titanic_piano.mp3{/audio}

Додати коментар


Захисний код
Оновити