Як відповісти християнською любов’ю на байдужість? Яка різниця між покутою та відшкодуванням? Як через відшкодування ми допомагаємо Богу рятувати інші душі? Як звичайні щоденні справи — чесна праця без хабарів, догляд за хворою дитиною чи прощення у подружжі — перетворюються на реальні духовні акти покути? Про це у програмі «Катехиза» на Радіо Марія роздумує сестра Камілла Кармалюк SCM.
Цього року українська Церква по-особливому ввірила нашу державу з усіма її бідами Пресвятому Серцю Ісуса, вірячи, що Його любов є сильнішою за війну та руйнування. Наступний літургійний рік буде присвячений Непорочному Серцю Марії. Ці два Серця є нероздільними: у Серці Ісуса ми черпаємо безмежну любов, а через Марію — вчимося наново любити та відповідати на цей Божий дар.
Сестра Каміла зазначає, що покута та відшкодування — це дві духовні сестри, які мають одну мету, але діють у різних напрямках. Покута — це простір «Я». Вона є духовним актом любові до себе, спрямованим на особисте навернення, очищення душі, зміну мислення та поведінки. Це лік для нашої душі, який ми приймаємо добровільно (наприклад, через сповідь чи піст). Відшкодування — це простір «Ми». Це вищий рівень духовності, який є актом любові до іншої людини. Колонки новин та життя показують багато несправедливості, яку ми не в силах виправити фізично. Проте ми можемо принести Богу свою любов, страждання та молитву за навернення кривдників і порятунок душ, які цього потребують.
Яскравим прикладом поєднання покути та відшкодування є молитви, яким ангел навчив дітей у Фатімі у 1916 році, закликаючи молитися за тих, хто не вірить і не любить Бога. Схожим потужним актом відшкодування є Коронка до Божого Милосердя.
Щоб чинити покуту та відшкодування, не потрібні надзвичайні «феєрверки». Бог чекає від нас свідомого виконання щоденних обов'язків у любові. Такими простими актами відшкодування є: материнська турбота про хвору дитину без нарікань; чесна праця батька, який відмовляється від хабарів; прощення та збереження миру в подружжі; терпеливе знесення старечих хвороб літніми людьми з думкою про спасіння душ.
Одне з діл милосердя для душі закликає нас «кривду терпеливо зносити». Проте християнська терпеливість — це не пасивна роль беззахисної жертви (т.зв. «цапа-відбувайла»). Сестра Камілла закликає плекати мудру терпеливість. Не керуйтеся емоціями. Не реагуйте миттєвим гнівом на гнів («акція — реакція»). Стерпіти першу емоцію допомагає нам виховати власну покору. Захищайте кордони. Ми зобов'язані спокійно, але твердо сказати кривднику: «Мені боляче, будь ласка, не стався до мене так». Сам Ісус Христос, коли Його вдарили по щоці в суді, не мовчав безпорадно, а з гідністю запитав: «Чого ти Мене б’єш?». Моліться за кривдників. Якщо змінити поведінку людини словами неможливо, єдиний дієвий шлях — довірити її Богові в інтенсивній молитві, адже «вода камінь точить».
Мудра терпеливість дозволяє нам зберегти власну гідність і водночас не поранить у відповідь іншу людину. Через Непорочне Серце Марії вчімося перетворювати щоденні труднощі на перемогу Божої любові!
