Воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову й одягнули Його в багряницю; вони підходили до Нього й казали: Радій, Царю юдеїв! – і били Його в обличчя. І Пилат знову вийшов у двір і сказав їм: Ось виводжу Його вам у двір, щоб ви знали, що я не бачу в Ньому жодної провини. Вийшов Ісус у двір, маючи на собі терновий вінок та багряний одяг. І Пилат каже їм: Оце – Людина! (Йн 19, 2–5). Після бичування воїни правителя, взявши до преторія Ісуса, зібрали перед Ним всю когорту. Вони роздягнули Його і поклали на Нього багряницю. Сплівши з тернини вінка, поклали Йому на голову.
Вінчання терновим вінком було не по наказом губернатора, але це була нелюдська ідея самих солдатів. Вони були сирійці і бедуїни, а всього лише кілька офіцерів були римлянами. І ось, вони взяли в свої руки єврея, який для них не уявляв ніякой ціни, раз губернатор Його велів бичувати (H. Daniel-ROPS). Після бичування все тіло Ісуса було однією великою раною. Розпущеним солдатам, голодним чужої крові і приниження, яким набридло вже життя в казармах, не вистачало цього знущання над людиною. І раптом згадали, що Він говорив про себе, як Цар. З палестинського глоду, якого шипи мають твердість сталі, сплетено корону, а швидше за все тернисту шапку. У праву руку дали Ісусові тростину. І почався жорстокий, принизливий маскарад, на цей раз з ініціативи солдатів. Поставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: Радуйся, Царю Юдейський! Плювали на Нього, хапали тростину, били Його по голові. Таким чином, виповнилося пророцтво Ісаї:
Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали. (Іс 53, 3).
Але цей маскарад парадоксальним і таємничим чином, стає виконанням обіцянки, даної царю Давиду та його нащадкам, що його царство буде тривати вічно. Завдяки крові, що тече з пораненої голови терновий вінець стає справжньою царською короною. Християнство зрозуміло це глибокий зміст і відноситься до Христової крони з колючих гілок з великою пошаною. (J.-P. Roux).
Цар всесвіту, котрий створив людину і постійно підтримує її в існуванні, страждає від нєї самої огидну образу і знущання. Роздумивая страсті Ісуса християнські письменники підкреслюють, що Ісус жертвує вінчання терням і висміювання його королівської влади за гріхи людської гордині. Св.Павло свідчить: Він, маючи Божу природу, не вважав посяганням бути рівним Богові, але понизив самого себе, при¬йнявши образ раба, постав у подобі людини, і з вигляду був як людина. (Флп 2, 6-7).
Св. Августин розмірковуючи над справжньою цінністю людини показує, як смішно і безглуздо це положення людської гордині: ти покладаєш надію на у свої сили? Тварини перевершують тебе. Ти хвалишся швидкістю? Мухи тебе перемагають. Ти хвалишся красою? Хіба пір'я павича не красивіші? У чому ти більше гідний? У тому, що ти - Образ Божий.
Попросимо вибачення у Ісуса за всі прояви гордині в нашому житті: за те, що виносимо себе над інших, що ми принижуємо їх, за всяке нездорове бажання бути непорочними в усьому (перфекціонізм), і, перш за все, за те, що так мало ми розраховуємо на Божі благодаті, але намагаємося самі спасати себе. Давайте поклонімся Ісусу, приниженому воїнами, подякуймо Йому за те, що своєю Кров’ю спокутував найбільший гріх людини: гріх повстання проти Творця, гординю - початок всіх гріхів.
Божественний Спасителю, Твоїми стражданнями в терновому вінці і болем глузувань Ти звільнив світ від хвилі похоті і гордині! Покажи себе, як Господь в цьому світі, який Ти створив і омив у своїй Крові. Нехай цей світ перестане відкидати Бога і знущатися над Його святістю. Нехай стане на коліна перед Ним, приймаючи Його Закон і забажає Твого спасіння.
