Перша субота місяця березня. Березень – місяць, в якому святкуватимемо благовіщення Пресвятої Діви Марії, великої таємниці для Неї самої, і так важливої таємниці для нашого спасіння. Це є також місяць спомину Її Обручника, св. Йосифа, якого сам Бог вибрав за чоловіка Діві і на земного батька для Свого Сина.

Сьогодні разом з Марією і Йосифом приймімо таємницю скорботну Господа нашого Ісуса Христа. І нехай цей місяць стане для нас місяцем нашої Марійної школи. Учімося від Неї, наймилішої Матері, як любити Ісуса, як дозволити собі керуватися Непорочним Серцем. Ми запрошені нашим Господом, Приятелем і Братом товаришувати Йому,  як вірна Пані, в Його ділі спасіння. Люблячи Його, як вона, будемо молитися за людей, які потребують Божого Милосердя.

Слуга Божий, кардинал Вишинський, часто роздумуючи над таємницями Розарія, з великим запалом пригадував, що Скорботна Мати, міцна Пані під час Хресної дороги Свого Сина не впадала в розпач, не умлівала, не піддавалася почуттям, не зосереджувалася на виявленні своєї скорботи – вона цілковито і віддано ішла дорогою, переживаючи кожен крок разом з Сином. Саме вона першою була готова зректися усіх своїх почуттів і товаришувати Йому у дорозі страшній і болючій, не звертаючи уваги на людський осуд, думку оточуючих.

Важливим для Марії був лише Ісус. Лише на Нього дивилася, хотіла лише Його чути і бути при Ньому. Не втрачала дорогоцінних останніх хвилин з Сином. Не марнувала їх через нарікання, зайві слова, через зосередженість на своєму болі. Хотіла бути близько, хотіла допомагати люблячому Синові. Євангеліє мовчить про почуття Марії. Знаємо, що ішла за Ним, Сином, який ніс тягар людських гріхів.

Таких жінок можемо зустріти в лікарнях, в госпіталях біля поранених, скривджених, принижених, терплячих і вмираючих. Таких бачили на майдані. Такі жінки, хоч зцілити не можуть, але не тікають. Вони подають, приносять, – присутні, як Ангели Охоронці. Великою спокусою є прагнення відійти, зникнути, забути коли розумієш, що реальної ситуації змінити не можна.

Несіння Хреста Сином для Марії є подією, якої змінити неможливо. А допомогти – тільки молитвою. Вона бачить Сина, який нестерпно страждає, а Він очікує від неї лише одного, – що буде жаліти грішників, що буде за них молитися… І Мати погоджується на те все з великим болем, приймає страждання Сина усім Своїм Непорочним Серцем.

Таємниця Хресної Дороги Христа не є для Марії останньою скорботною подією. Це лише етап. Немає швидкого полегшення, немає чудесного розв’язання даної ситуації. Тому потрібно від даної таємниці мук іти до наступної, теж скорботної. Сам Ісус пройшов таку дорогу, тому не дивуймося, що і ми по такій же ідемо у своєму житті. Пам’ятаймо слова Ісуса: «Коли хтось хоче йти за Мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною». ( Мт. 16,24). Візьмімо свій хрест з надією, вірою та любов’ю, з Ісусом, з Марією, з Церквою яка несе гріхи своїх вірних і молиться за них.

Зупинімося біля Ісуса, який несе хреста, біля Марії, Матері Засудженого. Спробуймо знайти своє місце у цій події. Наше серце нам підкаже, де ми зараз є. Просімо, щоб наша присутність несла потіху і поміч тим, які ідуть хресною дорогою. Просімо, щоб ми, як Наша Матір на дорозі несіння хреста були без страху, без почуття сорому товаришуючи Приятелю, який терпить за нас і за гріхи цілого світу.

О Маріє, Мати нашого Спасіння, мати Страждальна! Панно вірна, Ученице Господня, Мати Милосердя! Просимо тебе, молися за нас тепер і в час нашої хресної дороги. Проси Божого Духа, Подателя Життя, щоб відкрив наші очі, наші вуха і наші серця. Щоб учинив їх згідно Твого Непорочного Серця!

«О мій Боже, я вірю в Тебе, я поклоняюся Тобі, я покладаюся на Тебе, я люблю Тебе. Я прошу Тебе про прощення для тих, які не вірять в Тебе, не поклоняються Тобі, не покладаються на Тебе і не люблять Тебе».