У першу суботу місяця, що припадає на 5 вересня, публікуємо пропозицію роздумів над третьою Скорботною таємницею - Коронування Ісуса Христа терновим вінком.
Перед початком молитви побудь в тиші, зупинись. Прислухайся до свого серця - що в ньому зараз вирує? Віддай це Богу і попроси Святого Духа про Його світло на цей час зустрічі зі Словом Божим, щоби нічого не перешкоджало в цей час.
Кілька разів, повільно і уважно прочитай фрагмент з першого послання Павла до корінтян (1 Кор 4, 6б-15): "Брати! Відніс я до себе й до Аполлоса задля вас, щоб ви навчилися від нас не більше від того, що написано, аби ви один перед одним не ставили себе вище за інших. Бо хто тебе виділяє? Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не одержав? Ось ви вже наситилися, ось ви збагатилися і без нас стали панувати. О, якби ви насправді запанували, щоб і нам з вами панувати! Але я вважаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, наче приречених на смерть, адже ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми нерозумні заради Христа, ви ж мудрі в Христі; ми немічні, ви сильні; ви в пошані, ми в безчесті. Навіть дотепер ми голодні та спраглі, голі й биті; ми тиняємося, трудимося, працюючи власними руками. Коли нас ображають, ми благословляємо, коли переслідують – терпимо, коли лають – молимося; ми стали, наче сміття для світу, для всіх непотріб, аж досі. Не соромлячи вас, це пишу, але повчаю як своїх любих дітей. Бо хоч і маєте безліч учителів у Христі, але батьків небагато; я ж через Євангеліє породив вас у Христі Ісусі".
Побудь трохи в тиші. Можливо, якесь слово особливо відгукнеться в твоєму серці. Якщо так – затримайся на ньому. Запитай у Господа. що Він хоче сказати через це слово сьогодні?
Чому цей фрагмент пов’язаний з коронуванням Ісуса терням? Тут же немає мови про це? Такий зв’язок став для мене помітним після молитви та роздумів над текстом першого читання, який Церква дає в літургії на першу суботу місяця, 5 вересня. Тож пропоную разом придивитися до цього фрагменту і поміркувати, чи це також відгукується у Твоєму серці…
Вже у першому реченні Павло конкретно пише про загрозу гордині, тут може навіть більше мова про духовну гординю. “Щоб ви навчилися від нас не більше від того, що написано, аби ви один перед одним не ставили себе вище за інших”. Щоби не ставили себе вище за інших… моя молитва – краща, я знаю більше, я довше до храму ходжу, я довше молюся літанії і Розарій, я пощу щоп’ятниці. Цей список можна продовжувати. У чому я кращий за інших? Від цього апостол застерігає коринтян, а також і нас.
“Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не одержав?”. Святий Августин наголошував на тому, що немає нічого, що би ми не отримали від Бога. Жоден з нас не може хвалитися чеснотами, вірою чи розумом як власною виключною заслугою. Абсолютно все, що ми маємо доброго – від нашого життя до здатності вірити й любити – це прийнятий дар від Бога. Хвалитися цим – це велика духовна омана…
“Ось ви вже наситилися, ось ви збагатилися і без нас стали панувати. О, якби ви насправді запанували, щоб і нам з вами панувати!” – ці слова є нагадуванням, що немає такого моменту в духовному житті, коли Ти вже спочиваєш на троні переможця і можеш бути суддею для інших, бо Ти вже “багато” знаєш/віриш/робиш добра/молишся. Реальність Божого Царства на землі – це постійна боротьба з гріхом та смиренного уповання на Божу допомогу. Слава воскресіння настає після ганьби Хреста… про цей шлях ганьби далі пише апостол Павло.
“Бог поставив нас, апостолів, останніми, наче приречених на смерть, адже ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми нерозумні заради Христа… немічні… в безчесті. Навіть дотепер ми голодні та спраглі, голі й биті; ми тиняємося, трудимося, працюючи власними руками. Коли нас ображають, ми благословляємо, коли переслідують – терпимо, коли лають – молимося; ми стали, наче сміття для світу, для всіх непотріб, аж досі” – ось портрет християнина. Впізнаєш себе?
“Не соромлячи вас, це пишу, але повчаю як своїх любих дітей”. Ось ці слова свідчать про справжню мотивацію апостола. Апостол повчає коринтян з турботою, а не щоб їх знищити чи просто осоромити.
Складаючи ці фрагменти в один образ можемо собі уявити корону пихи, яку ми можемо вдягати у нашій щоденності. Зарозумілість, “духовна” вищість, самодостатність, приписування собі того, що отримуємо від Бога, приниження інших у їхніх слабкостях, сіяння розбрату та поділів. На противагу цього є терновий вінець, витканий з людського гріха, глузувань, наого егоїзму, пихи та болю. Ісус Христос дозволяє це знаряддя тортури вдягнути на свою Святу Голову. Щоби викупити нашу людську гординю, Цар Всесвіту добровільно приймає таку корону. Шлях до зцілення нашої фальшивої величі лежить через покору та перенесення зневаги.
А як виглядає Твоя корона? У чому, натомість, хочеш наслідувати Ісуса Христа? Побудь у тиші та послухай, що відбувається у Твоєму Серці… Віддай це Богу на молитві.
Господи, приходжу до Тебе з усім тим, що сьогодні мені відкрило Твоє Слово. Знімаю перед Тобою свою корону, в якій переплітаються мій егоїзм та інші слабкості. Прошу, переміни мене, мій розум, моє серце, усе те, що заважає мені бути цілковито при Тобі. Навчи мене зі смиренням приймати все те, що зустрічає мене у моїй щоденності, а також наслідувати Тебе та жити логікою Твого Царства.
Маріє, моя найкраща Вчителько на дорозі наслідування Христа, веди мене до Свого Сина!
Зображення: Dirk Bouts, Christ crowned with thorns/Wikimedia
