Цього місяця, перша субота припадає на 6 число. До вашої уваги роздуми над першою Скорботною таємницею - Молитва Ісуса в Гетсиманському саду.
На початку попроси Святого Духа про світло на час читання Слова Божого та роздумів над ним. Кілька разів повільно прочитай поданий фрагмент (Лк 22, 39-46)
Вийшовши, Він попрямував за звичаєм на Оливну гору, а за Ним пішли учні. Прийшовши на місце, Він сказав їм: Моліться, щоб не потрапили ви у спокусу. А Сам відійшов від них на віддаль, як кинути каменем, упав на коліна й молився, промовляючи: Отче, коли хочеш, зроби, щоб минула Мене чаша ця; однак не Моя хай буде воля, але Твоя! З’явився Йому ангел з неба, який додав Йому сили. Перебуваючи у великій тривозі, Він ще ревніше молився; піт Його став, як краплини крові, що капали на землю. Уставши від молитви, Він підійшов до учнів і знайшов, що вони заснули від смутку. І сказав їм: Чому спите? Устаньте й моліться, щоб ви не потрапили у спокусу”.
Побудь у тиші. Якщо Твого серця торкнулося якeсь слово або вірш, побудь із цим. Поміркуй, що Господь Тобі хоче через це слово сказати? Якщо ні, скористайся пропозицією роздумів, поданих нижче.
Єрусалим огортає нічна темрява, оливні дерева Гетсиманії шелестом своїх листків ведуть нас до тієї ночі страждання й молитви Ісуса. Ми бачимо Його самотньо схиленого навколішки посеред саду. Як кожен, хто постає перед обличчям смерті, так і Христос занурюється в тривогу. Ба більше – Його молитва, сповнена драматичної напруги, стає страшним зусиллям, а кривавий піт на Його чолі змушує нас думати про безмір Його страждання. Євангеліст Лука, описуючи моління Ісуса в Оливному саді, вживає слово «аґонія», тобто «конання».
Пригадай моменти свого найбільшого страждання. Що Ти тоді відчував/-ла?
Ісус звертається до Свого Отця, волає до Нього майже відчайдушно, але Отець, здається, не чує крику Сина: «Отче, якщо Ти хочеш, віддали від Мене цю чашу!» – чашу страждання і смерті. Подібно, один із великих отців Ізраїля, Яків, однієї темної ночі, на березі притоки Йордану, зустрів Когось, «хто боровся з ним аж до світанку» (Бут 32, 23–32). Цим таємничим Незнайомцем, як виявилося, був сам Бог. І так само Ісус, у темряві тієї ночі «з гучним криком і сльозами заносив гарячі прохання і благання до Того, хто міг урятувати Його від смерті» (Євр 5,7). Молитва години випробування стає пережиттям, яке стрясає і тіло, і душу людини.
Дивлячись на агонію Христа в Гетсиманії, на Його внутрішню боротьбу, ми бачимо й себе – тих, що долають темряву свого розриваючого болю, зради друзів, Божого мовчання. Тому й Ісус, як уже було сказано, «страждатиме аж до кінця світу; нам не можна спати в цей час», бо Він шукає «товариства і полегшення» – як кожен стражденний у цьому світі. В Ньому ми відкриваємо також і власне обличчя, зрошене слізьми й позначене смутком.
У цій боротьбі Ісус не піддається спокусі розпачу. Навпаки – з довірою віддається Отцеві й Його незбагненним задумам. Тим самим, у цій гіркій годині, Ісус знову пригадує нам слова Господньої молитви: «Моліться, щоб не ввійти в спокусу... Та не Моя воля, а Твоя нехай станеться!». І тоді сходить до Нього ангел утіхи, підтримки й зміцнення, який допомагає Ісусові – і нам сьогодні – йти далі своїм шляхом аж до кінця.
Чи можеш стати для когось таким ангелом утіхи? Чи хтось для Тебе став підтримкою у скорботі?
Побудь з тим, що відбувається у Твоєму серці після прочитання цих слів. Що хочеш сказати Богу?
Молитва на завершення
Мати моя Небесна, за час свого земного життя Ти також зазнала скорботи та горя, випроси для мене благодать переживання моїх страждань із Богом, навчи мене не нарікати, не бунтуватися, не злословити. Нехай моє серце буде таким смиренним як Серце Мого Улюбленого Учителя!
