flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

П'ятниця, 05 квітня 2019, 19:04
Роздуми над четвертою скорботною таємницею на 6 квітня 2019 року, першу суботу місяця.
107574 jezus krzyz
 
Світ заохочує нас до того, щоб ми обирали легкий шлях. Світ обіцяє нам насолоду без зусилля і праці. Ісус веде нас вузькою і важкою дорогою. Він іде першим з хрестом на плечах. Тільки Він може подарувати нам справжнє і ві­чне щастя, дати мир нашим душам. Яка це помилка - жити так, наче Бога нема, наче людина - це лише тіло! Та­кий шлях веде до погибелі, а Ісусова дорога - до спасіння. Тому хочу йти за Ним, хоч це і важко.
 
Перед тим, як роздумувати над Хресною дорогою Ісуса, подивімось як до цього солдати приготували Ісуса: "А коли наглузувалися з Нього, стягли з Нього багряницю, надягли на Нього Його одяг". (…) Роздягли Ісуса до нага, щоб йшов з балкою на рамені на розп’яття. Засуджені на розп’яття були позбавлені всяких прав. Можна було їх бичувати та закидати камінням.
 
Ісус, після бичування, в терновому вінці, але у власній туніці, зробленій Його Матір’ю та у своєму плащі. Закривавлений, вимучений судом, допитами та браком сну - „придавлений стражданням" (пор. Iс 53, 10), „не людина, а черв’як" (Пс 22, 7), „був зачислений до лиходіїв" (Іс 53, 12) (...).
 
Хресна дорога Спасителя. З поперечною балкою хреста, вагою біля 45 кг. Садна, викликані нею в безпосередній близькості від плеча - як вказують криваві сліді на Плащаниці - накладаються на рану після бичування і збільшується біль. Падіння у терновому вінці жалили та збільшували потік крові від голови, спричиняли садна і синці колін. Тому не довгий шлях на розіп'яття на пагорбі Голгофа здавався занадто довгим для ослабленого смертника. "Від того місця, де Він знаходиться, тобто. від фортеці Антонія (...) найкоротший маршрут був більше кілометра. А священики і члени Синедріону хотіли продовжити маршрут, щоб справі надати більшого розголосу, бо в той час з приводу свята Пасхи, вулиці були переповнені людьми. У тріумфі перемоги вони слідували за засудженим і, ймовірно, не хотіли втратити можливості перед народом показатись переможцями, і в той час принизити засудженого. Але й їм було на початку дано засмакувати гіркоти. Солдати утворили процесію, щоб піти до місця виконання вироку. Основний засуджений був Ісус; .. після Нього слідувало двох злочинців, які були також засуджені на смерть. Кожен із засуджених ніс табличку з інформацією про свою провину. Ісус поніс напис на трьох мовах: арамейською, грецькою і латинською. Зміст був такий : "Ісус Назарянин, Цар Юдейський". Цей текст подиктував сам Пилат.
 
Вони тріумфували, Ісус боровся у південній спеці, Він страждав і болісно падав, а сотник відповідальний за розп'яття почав хвилюватися, що засуджений не дійде до місця страти. Він скористався законом, яким користувались солдати в окупованій країні, що вони могли попросити допомоги від місцевого населення в державних справах. Тому "вони захопили Симона з Киринеї, який йшов з поля, і поклали на нього хреста, щоб він ніс за Ісусом," - читаємо у святого Луки. А Йоан Богослов, свідок події, про яку він роздумував протягом десятиліть, в своєму містичному видінні писав: "Він сам вийшов, несучи хрест до місця під назвою місце Череп, яке арамейською мовою називається Голгофа". "Сам", тому що дерев'яну балку міг нести, або допомогали Йому нести, але тягар "гріха світу",зміг прийняти на себе тільки Ісус ("Ягве спасає"), про якого сказано, що "спасе люд свій від їхніх гріхів" (Mт 1,21).
 
"І за Ним йшло безліч народу і жінок, які плакали та голосили за Ним". Місто було повне паломників, що прийшли в Єрусалим на Пасху. Звідти і цей надзвичайний поспіх єврейських старійшин, щоб домогтися засудження і привести до смерті Ісуса перед святами.
 
Особливу групу складали жінки, які оплакували Його. "Можливо, це були жінки, які слідували за Ісусом з Галилеї, і щиро прив'язалися до Нього. До цієї групи також приєдналися жінки зі святого міста. Перед ними Ісус пару днів тому гірко заплакав над долею Єрусалиму, знаючи, що він буде бачити через 40 років, коли його оточить валом римська армія. Ісус скерував до цих жінок пророчі і повчальні слова: "Дочки Єрусалима, не плачте наді Мною; плачте над собою і над своїми дітьми! Ось приходять дні, коли вони скажуть: "Блаженні безплідні, і утроби, що ніколи не носили і груди, що ніколи не кормили. Єрусалим буде нести наслідки своєї невіри - "бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин" (Лк 19, 44) - і, зокрема, вони будуть страждати - жінки, матері, під час облоги і взяття міста ворогами. Це гріх, гріховні дії стануть причиною страждання людей. Вони гідні жалості, вони повинні покаятись.
 
З цієї групи в якийсь момент вийшла хоробра, добра жінка, яку запам’ятала традиція і записала історія, даючи їй ім'я Вероніка. Їй вдалося те, що було заборонено. Поставити під загрозу себе, але принести полегшення понівеченому Спасителю, витерла спітніле, закривавлене та побите Його обличчя. А Він, який "ходив, роблячи добро й оздоровлюючи всіх поневолених дияволом» (Діян 10, 38), в незвичайний спосіб подякував жінці, залишаючи їй відображення свого власного обличчя vera eikon, справжню ікону, вірну подобу. Тому, швидше за все, латинсько-грецький термін цього незвичайного подарунку створив ім'я святої жінки - Вероніка.
 
А Його мати, Марія? Де, в якому місці Її виглядати в цьому натовпі? Серед жінок, поруч з св. Йоаном? Тож Вона була там! І тільки серцем ми можемо подивитися на це і, щоб знайти Її в різних місцях і ситуаціях, безумовно, Її любові і співчуття не було достатньо, щоб побачити Його один раз або зустрітися в одному місці. Думкою та серцем Вона була біля Нього якомога ближче, і їхні очі зустрілися, і говорили більше, ніж можуть виразити людські слова.
 
Хресною дорогою Ісуса потрібно йти повільно ... Знаходити різні сліди, роздумувати над кожним жестом Ісуса. Зростати у священному знанні і спогляданні. Так напевно робила Марія. Ви повинні спробувати супроводжувати Її. У страстях Спасителя потрібно вибілити свої гріхи і отримати силу, щоб взяти тягар свого життя, щоб воно приносило плід.
 
Леонард Гловацькі ОМІ «Підіймати наново послання Фатімське», Варшава 2013, с. 440-446
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити