flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

П'ятниця, 17 березня 2017, 18:55 Автор: с. Рената

Стояння І - Ісус засуджений на смерть
Поклоняємось Тобі Ісусе Христе…
- Мрії...плани... уявлення... все те, що віщує майбутнє. Довгі години мрій... уявлень майбутнього будинку..., може чоловіка, може дитини або дітей... і себе. Все красиво і так симпатично...
 
jesus-speaks-to-the-women
 

- Приходить день, або особа, і в своєму серці я відчуваю, що я приречена на хрест. Немає іншого шляху і іншого виходу немає. Засуджена з власної вини, або без моєї участі. Призначено мені хрест..., але теж засуджує мене власні совість, серце, душа і тіло. Моє минуле стає моїм хрестом, але вже через хвилину моє теперішнє - це хрест, думаючи про наступний день і навіть віддалене майбутнє я, на жаль, відчуваю лише хрест.

- Якщо я сама собі винесу вирок, ніхто не стане на мій захист. Якщо я сама себе переконаю, що немає виходу і немає іншого шляху, то саме так і буде. Чи є хтось або щось, що прирікає мене на смерть? Як давно я почуваюсь приреченою... Чи я хочу відчувати себе засудженою? Я знайду скрізь - навколо себе і в собі-все те, що дасть мені відчуття свободи. Я зроблю все, щоб віднайти спокійний сон, плани на майбутнє..., щоб знову з захопленням подивитися на себе в дзеркалі...
-          Ісусе засуджений на смерть, – я довіряю Тобі!

                                                                                                                   
Стояння ІІ – Ісус бере хрест
            - У чому я буду краще виглядати..., що мені краще підходить... черговий одяг, або маска..., чергові зміни, які мають краще приховати або показати? Я змінюю себе, щоб захопити собою або грати роль, яку мені призначили, або на яку мене засудили...
- Чи я повинна нести щось, що є тягарем для мене..., гнітючим і позбавляючим мене нащодень щастя…? Я ношу в серці, в пам'яті... Іноді мені вдається приховати косметикою або словом, але чи ніхто не здогадається, що насправді відчуваю? І чому ніхто не бачить, що я дійсно відчуваю... Навіть хтось, хто повинен бачити, хтось на кого так розраховую! байдуже живе поруч, наче сліпий... дивиться на світ, на дім, на мене - нічого не бачить...Іноді мені кажуть, що так буде краще... Але це я, зовсім одна, мушу шукати сили...
- Можна відволікатися і не допускати до свідомості того, що щось трапилося, що я ношу в серці пам'ять про подію, або якусь реальність. Можна забути і удавати, що я є кимось іншим. Інші похвалять, оцінять... занурюсь в натовп тих, хто звик до того, щоб бути нещасними, рабами, які нехтують свободою. А може піклуючись про інших найкраще забути що я є? Я знайду сили, щоб поставити на себе! Я знайду сили, щоби спертись на себе...може на противагу іншим? ... а може, і всупереч самій собі?
-          Ісусе, Який взяв хрест - довіряю Тобі!

Стояння ІІІ – Перше падіння
Любов до гробу... на завжди.... Як прекрасно мріяти про закоханість, ще краще переживати кожен момент закоханості. Бути разом – в захваті мріяти про те, як прекрасно бути з собою і для себе... Зраджена любов, якщо є справжньою любов’ю залишається незалежно від того чи я злочинець чи жертва...
- Як далі жити одне з одним, або один для одного, якщо є така скалка... падіння, в якому я намагаюся побачити також і свою провину (навіть якщо всі навколо говорять мені, що це не так). Це падіння зриває з мене «чистоту»... я відчуваю себе брудною, ніби з плямою. Я упокорена власним вибором...Але іноді буває, що я заплямована брудом когось іншого. Принижена чиїмсь злочином.
Біль приниження торкається мого нутра... тіло стає нечутливим, але я відчуваю, що отрута заповнює серце, душу, всю мене... Відчуваю біль... і не вистачає сил, щоб жити далі..., не вистачає надії, щоб жити далі з таким стражданням... Чи зможу я встати і піти далі?
- Після падіння треба піднятись.... Випрямлена, з високо піднятою головою всьому світу і собі кажу, що йду далі... Я виправляю все, щоб ніхто не помітив, що прикриваю рани серця... наношу макіяж на душу... покриваю себе, захоплюючим дух творінням, яким усіх захоплю. Мені потрібно тільки прощення, яке мене обмиє. Мені потрібно прощення, щоб минуле більше не ранило... І таким чином я піднімусь! Відважусь!
-          Ісусе, Який падаєш вперше – довіряю Тобі!

Стояння IV – Ісус зустрічає Матір
- Не бути самою в житті, в труднощах, в планах на майбутнє... я хочу оточити своєю турботою, піклуванням, любов'ю і побачити, як прекрасно - любити... Хочу досвідчити розквіту своєї доброти або любові... Навіть якщо це вимагає зусиль, або не зрозуміле, однак, мене радує, що я віддаю все, що є найпрекрасніше...
- Час зустріти себе… Даю іншим, а що я даю собі... Можу бачити інших, їх проблеми, самотність чи біль, а як я займаюся своїми проблемами... А може, бачачи, що вони такі великі, не хочу думати про них і... тікаю від себе. А може, не бажаючи зустрічі, я віддаю перевагу себе поранити... Може біль - це те, що я хочу дати собі? Дійсно, не знана собі самій, мені залишається навпомацки розраховувати, що досвідчу опіки і чутливості, символом якої є материнська любов...
- Вийду на зустріч із собою... Може з тривогою, невизначеністю, але тим не менше, я дозволю собі бути оточеною турботою. Пригорнута і оточена турботою... так як дитина...Але це я сама вирішу, ніхто за мене вирішувати не буде... Може зі страхом, з недовірою, однак, я хочу і можу вийти і зустріти себе – і пригорну до серця...
-          Ісусе, Який зустрічаєш свою Матір – довіряю Тобі!

Стояння V - Симон допомагає нести хрест
- Чи впораюсь у моїх планах і мріях ... Така... сама і беззахисна... А може, однак, з прихованою силою і добре озброєна? Водночас потребуюча допомоги і самостійна... Яким буде той Єдиний і Мій... Порівнюю уявлення і реальність... А, проте, також не бачу можливості, щоб особою, яка мене підтримувала в житті був чоловік…
- Що мені вдягнути, як поводитися, з ким мені спілкуватися, а кого уникати... Мій захисник? Як довго і чому я повинна бути з кимось, хто приносить стільки сліз... Моя любов? Однак боюся, що не знаю, що буде далі, коли його не буде. Погано з ним, а без нього ще гірше. Що відчуває моє серце коли він поруч? Що бачать очі моєї душі в ньому? Посвячення? Закоханість? Доброту? Силу? На скільки в мені є рішучості, щоб вимагати не тільки від себе, і не постійно від себе, але врешті також і від нього.
- Дивлячись на інших, я можу не помітити того, хто я... Маю право на свій образ і нескінченного нагадування, що моїм найпрекраснішим і надзвичайно привабливим одягом є повага. Я нікому не дозволю його зірвати... Що зробити, щоб той, хто хоче бути моєю підтримкою на завжди, робив це так, як я захочу... Звідки в собі зібрати рішучість, повагу до власної думки, як навчитися говорити "ні"? Я приймаю допомогу, опіку, але також і сама несу турботу і допомогу...
-          Ісусе, Який прийняв допомогу Симона – довіряю Тобі!

 Стояння VI – Вероніка витирає Обличчя
- Чи можливо занадто довго вдивлятись у власне обличчя? Чи можна занадто займатися собою? Очі є дзеркалом душі, я знаю ці слова на пам'ять, але що я можу прочитати у своїй душі, дивлячись собі прямо в очі? Чи боюся, радію, сумую, захоплююсь, плачу... що я взагалі відчуваю, ставши лицем до лиця з собою? Що я хотіла би відчувати?
- Хочу витерти своє обличчя і побачити, яка я насправді... Хочу подивитися на себе... На мить довшу або коротшу, плануючи, у чому мені буде краще... А це деякі з багатьох унікальних «вбрань» або розкішних стилів: завжди усміхнена, повна оптимізму, повна ніжності, все прощаюча, повна самовідданості жінка за першим покликом, невпинно шукаюча співчуття і розуміння, завжди думаюча про себе погано, дика і все атакуюча маленька дівчинка... і стільки різних варіантів вибору, і зміни доповнення, все для того щоб тільки не відкрити правду про себе...
- Дозволю собі побачити себе... Може варто повірити...Може варто на себе подивитись... Може варто дозволити комусь витерти обличчя... Занадто багато вагань, або, може, занадто мало пошуку... Замало довіри, самій важко побачити, що в мені найцінніше. Може варто зламати себе і дозволити, аби мені витерли обличчя...
-          Ісусе, Якому витерли Обличчя – довіряю Тобі!


Стояння VII - Друге падіння
- Боюсь крику, тому роблю все, щоб його не було поруч зі мною. Я б хотіла, щоб навколо мене не було причин для гніву, крику, насильства... Мені дуже подобається сміх щасливих людей, сміх дитини, яка грається біля батьків... Для мене дуже важливо, щоб у моєму майбутньому було якомога більше радості, сміху, спокійних щасливих днів...
- Мене вбили, а я далі живу... Вбито в мені сором, який колись так ніжно мене огортав, здерто з мене гідність. Вбито в мені ніжність, коли рука, що била відкрила переді мною біль, проникаючий більше ніж можна собі уявити. Вбито в мені правду, обманюючи прямо в очі, сміючись над моєю наївністю. Вбито в мені чутливість, коли сама плакала, і це нікого не обходило. Я вбиваю в собі надію, коли не вірю, що я заслуговую більшого. Вбиваю в собі віру, коли тікаю, а не стаю до боротьби. Вбиваю в собі любов, коли я не хочу починати все заново...

- Підняття після болісних переживань вимагає великих зусиль. Рани від падінь довго печуть і заважають нормально жити. Роками я ношу в собі пам'ять про насильство, зраду, брехню чи відсутність любові. Я боюся нових падінь, але ще більше я хочу прийти до мети. Мети, яку я сама визначила, яка для мене дуже важлива...
-          Ісусе, Який вдруге падаєш під хрестом, довіряю Тобі!  


Стояння VIII - Ісус потішає жінок
Потішати і притуляти… спочатку наука на ляльках.., а потім так багато нагод щоб потішати, притуляти, а також бути самій притуленою або втішеною… Зичливість за зичливість..., любов за любов…Найлегше і найпростіше притуляється дитину… як важко в собі потішати дитину. Моя Принцеса, моє Сонечко, мій Ангелочку… так багато імен для маленької особи,яка стає сенсом щоденності. Так багато викликає почуттів: радість кожної хвилини коли підростає, турбота коли хворіє… Відчуваю, що він є моїм обмеженням, є закінченням моїх мрій і планів… Інколи докучає мені, що почуваюсь прив’язана, нереалізована. Так важко сказати, що також через цю дитину терплю… Не признаюсь до цього навіть перед собою… нікому про це не кажу… хто мене потішить? Коли обійми принесуть полегшення? Притулена до ЛЮБОВІ зможу зі всім собі порадити. Зцілена через любов інакше подивлюсь на себе…, на свою дитину чи дітей… Що з того що змучена, що з того, що знову так дуже вичерпана. Я є матір’ю! Але також, чи хочу бути матір’ю? Якою? В своєму серці шукатиму відповіді.
-          Ісусе з хрестом потішаючий жінок – довіряю тобі

Стояння IX - Третє падіння
       Хотіла бути щасливою…, бути коханою і кохати. Дуже важко жити якщо думаю, що нікому на мені не залежить…Так важко мати мрії, коли відчуваю, що вони за великі щоб поміститись в моєму малому, звичайному сірому житті… Живу постійно тужачи за чимось, кимось… Жити потрібно так, щоб завжди воскресати… Пригнічення себе аж до смерті, це не є дорога до життя. Мушу підноситись, не плакати над собою, так швидше повстану… Коли не маю сил, коли слабкість схиляє мене до землі, коли не бачу надії, що зроблю? Подивлюсь на нещастя більше ніж моє… Подивлюсь на хрест, на любов більшу ніж моя…
-          Ісусе який підвівся з третього падіння – довіряю тобі!


Стояння X – Ісуса роздягнено
- Аби мене помітили, аби мною захоплювались… Пам'ятаю, як було приємно, коли я думала про те, що через якийсь час, як все вдасться, мене всі побачать, як вони будуть мною захоплюватись... Мрії, однак, зустрічаються з реальністю, плани з конкретними умовами життя... Можу іноді відмовитися від себе, тому що так треба, тому що іншого виходу немає, тому що час тече... іноді я не впізнаю себе... я не можу дивитися на себе...
- Позбавлена мрій, істини, гідності, краси... Стаю перед тими, хто не хоче мною захоплюватись, лише звинувачувати, повчати, вирішувати... Боюся тих, що не бачать мене, а тільки свої уявлення. Боюся тих, що не бачать правди про мене, але наповнюють свої уми брехнею. Боюся тих, що зовсім мене не знають і радять, оцінюють, критикують. Не маючи ніякого захисту перед словами, оцінками, думками, стаю безпорадною... Стаю перед усім тим, що позбавляє мене гідності... І так страшенно боюся...
- Без любові не можна жити. Огорнена любов'ю стаю все більш в безпеці. І тоді також з любов'ю подивлюсь на себе... і дійсно захоплюсь. Я побачу правду про себе, навіть якщо вона буде для мене болісною, це мене не зробить безпорадною і роздягненою... Загорнувшись в любов я стаю більш сміливою…
-          Ісусе, позбавлений шат – довіряю Тобі!

Стояння XI – Ісуса прибито до хреста
- Труднощі завжди були в моєму житті. Іноді я так сильно втомлена тим, що мені нічого не вдається. Я б так хотіла по-іншому, я б хотіла розслабитися і не переживати... Дуже добре було б, не бути нізащо відповідальною, щоб не було нічого «на моїй голові»... я б хотіла відчути себе безтурботною і вільною, без проблем...
- Коли думаю про біль, пригадуються мені різні справи... так багато людей стає мені перед очима. Біль удару, безсилля, трагедії з минулого, почуття провини... Безсила і без ідеї... У в'язниці без стін не можу знайти спосіб, щоб відчути себе щасливою і вільною. Втомлена світом і собою, я відчуваю, цвяхи, які мене сильно ранять... Може бути, в перший раз я це відчуваю чітко... те, що мене так болить - це цвяхи, які позбавляють мене всього, і прибивають мене до хреста. Я розумію, що це мої страждання..., а не моє звільнення...
- Не дам себе переконати, що хтось має право мене ранити...Не прийму пояснення, що мені потрібні свідомо завдані рани мого тіла, серця або душі, і це для мого ж блага. Я хочу заспокоєння для моїх ран... Дуже хочу, щоб вже нічого не боліло... В ранах Твоїх, сховай мене... (св. Ігнатій Лойола)
-          Ісусе, прибитий до хреста - довіряю Тобі!

Стояння XII – Смерть на хресті
- Великі плани і велика нетерпеливість, коли це все станеться..., яка я буду, коли виросту, коли я стану старшою..., як це - бути молодою, дружиною, матір'ю? Стільки мрій... і в той же час стільки розчарувань... Очікую…, але з часом я помічаю, що вже нічого не чекаю, ні про що не мрію... мені не вистачає себе красивої і доглянутої... Я розумію, що переді мною, колись зовсім далека, але тепер все більш і більш реальна – смерть...
- Смерть стане фінішем планів, але тільки коли прийде, як природне доповнення пригоди життя. Важко змиритися з тим, що тебе вже не помічають... Як страшно зіткнутися з тим, що власний організм стає дуже непередбачуваним, таким неслухняним своїм власним уявленням... Перед очима в мене смерть тих, яких так добре знала і кохала... Призвичаївшись до смерті відчуваю, як повільно вмирає в мені радість життя… Вибираю смерть, коли щодня не борюся за життя. Я вмираю, коли я перестаю помічати і цінувати те, що живу.
- Сестра, смерть прийде вчасно...Не треба її квапити. Любить бути гостем, очікуваним, хоча і без запрошення і всупереч протесту, в призначену годину і день відвідає мене... Дражнить її примус... не любить бути постійно присутня в думках... Є кульмінацією і фінішем успіхів, бід, перемог і поразок... Сестра смерть прийде вчасно, щоб усвідомити мені, що життя Твоїх вірних, Господи, змінюється, але не закінчується...
- Господи, Який вмирав на хресті – довіряю Тобі!

Стояння XIII – Зняття з хреста
- Найскладніше-це подивитися на себе... Дуже важка справаподумати про себе... Хто я зараз і ким я хотіла б бути? Ким я була вчора, пару років тому... З увагою та інтересом я слухаю те, що про мене говорять, як мене бачать... Іноді це окрилює мене, а іноді я в розпачі... Чи вони мене знають справжню; чи хочу я, щоб вони пізнали мене справжню? Чи я сама себе знаю справжню....?
- Я дивлюся на себе, коли брешу... У брехні і нещирості купаюся і ними себе прикрашаю. Коли собі пояснюю, що в мене не було іншого виходу, наскільки сама відчуваю, що це було дійсно так? Я дивлюся на себе, чи впізнаЮ себе? Я дивлюся на себе, коли перемагає в мені брак принципів, цінностей, поваги до себе... Якою я себе бачу? Чого в серці є більше: милосердя або гніву щодо себе? Чи можу я побачити джерело моїх падінь? А може, мені добре з цим, що не хочу цього міняти... Дивлюся на себе і ...? З постійно закритими очима не зможу жити...
- Правда стане звільненням, якщо поєднати її з любов'ю. В любові побачу себе в повному світлі. Іноді потрібно послухати, щосуб’єктивно бачу себе, що несправедливо себе оцінюю... іноді вартопобачити, що потрібно щось змінити у своєму житті, що не завжди я права, думаючи погано про себе... Знаючи правду про себе, хочу підійматись до сонця... Сміливо і з оптимізмом чекаю кожен наступний день...
-          Ісусе, знятий з хреста і покладений в руки Матері – довіряю Тобі!

Стояння XIV – Покладення до гробу
- Втомлена, хотіла б заснути... Я так втомилася, що сил не вистачає, щоб думати, планувати або навіть жити... Що мене так виснажує, чому так мало у мене сил, щоб закрити очі? Хто спричиняє те, що я така збентежена, що навіть заснути не можу... Перед очима повільно проходять образи, в голові крутяться питання та не дозволяють ні на хвилину розслабитися... Так хотіла б заснути...
- Чи я живу..., чи тільки сплю? Закликаю справи і моменти, які проминули... Це ще сон, чи життя в смерть перемінюється? Дивлюся на мої радості..., дивлюся на моменти, особи... серце прискорює свій ритм. Не проходить навіть і мить, і я вже бачу все, що ранить мене, і спричиняє жахливий біль... З'являються сльози, і знову моменти, Образи і обличчя-обличчя...і знову сльози, щораз їх більше... Сама їх витираю, хоча через деякий час я перестаю... Дихаю глибоко...повільно... Як в тумані я бачу себе – від народження до тепер... день за днем...місяць за місяцем...рік за роком... Витираю сльози-хоче бути зараз сама... Зараз час для мене... Тільки для мене! Чи це сон, чи я бачу це наяву... Події і справи, які переді мною... Напружую погляд, хочу бачити все точно... Мої мрії, плани... Як буду... якою хотіла би бути...
- Хоча, можливо, тепер я відчуваю себе, як вночі... Не бачу навіть шляху на один крок перед собою...Але відчуваю, що я готова, щоб побачити сонце, що сходить. У моєму житті тут і тепер я запрошена, щоби воскреснути з мертвих... Не проведу залишок свого життя перебуваючи в гробі зла (навіть добровільно мною вибраного). Маю досить гробу, в якому дозволяю ховатися моїм вадам, помилковим виборам, слабкості. Я відкидаю життя на кладовищі, де були поховані мої сили, моє велике прагнення і добра думку про себе. Я не хочу продовжувати жити в труні погляду на інших і залежності від думки людей, для яких нічого не значу. Я не хочу жити без сенсу, без мети, без порядку, без щастя. Я не хочу жити без любові! Я бачу ясно: це я... готова, щоб жити! По-справжньому і щасливо. Готова жертвувати собою і бути коханою до божевілля. Я готова жити і насолоджуватися кожним моментом. Я готова ділитися любов'ю, щастям і собою з тими, кого люблю. Я готова, щоб воскреснути!
Ісусе - сама, однак, до нового життя не піду...так мало у мене сил, дуже потребую Твоєї допомоги... Хоча, може я повна неспокою і страху, невпевнена... але готова, щоб розпочати справжній день воскресіння у моєму житті... Вдивляючись у сонці з надією починаю заново...починаю ще раз...
-          Воскреслий Ісусе, веди мене, бо довіряю Тобі!

Додати коментар


Захисний код
Оновити