З дипломної роботи с. Агати Нуцковської

«Непорочне Серце Діви Марії як приклад споглядання і джерело апостольства
в Згромадженні Малих Сестер Непорочного Серця Діви Марії
на підставі листів Слуги Божої Анелі Рози Годецької»

переклад з польської мови с. Тереза Захарченко

Серце Діви Марії як приклад споглядання

Соборна душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі підкреслює, що людина, як центр і вершина створіння (п.12), покликана до святості і має в майбутньому стати перед обличчям Господа, щоб оглядати Його славу. Одначе може вже тут, на землі, відчути присутність Бога в своєму серці, де «чекає на неї Господь». Здійснюється це через Святого Духа, який допомагає людині пізнавати, любити свого Творця і наближатися до Нього. А особа Діви Марії в таємниці Непорочного Серця стає досконалим прикладом  повноти людської природи.

Слуга Божа представляла чернече життя як шлях постійного пошуку Христа разом із його Матір’ю. В подальшому тексті  будемо намагатися вказати дорогу до з’єднання з Христом, тобто споглядання, коли потрібно тиші серця, щоб почути в ньому голос Бога; потрібно також вести глибоке молитовне життя, щоб, як Марія, стати слухняним натхненням Святого Духа, та наслідування Серця Непорочної, повного віри, щоб, як Вона, йти шляхом виконання Божої волі з цілковитим відданням Творцеві.

Істотним елементом споглядального життя та ознакою таємниці чистого серця є мовчання. Воно перебуває в стислій єдності з вірою, надією та любов’ю Бога, дарами Святого Духа і відкриттям на іншу особу щодо братньої любові. Мовчання, тиша і самотність потрібні, щоб почути в серці голос Бога. Мати Анеля Роза великого значення надавала ролі мовчання в чернечому житті «малих сестер». В особі Марії бачила приклад

Жінки, що мовчить, споглядаючи Христа в чистому, тихому, завжди готовому почути голос Бога, серці. Мовчання і слухання – це  головні елементи постави Марії стосовно Бога і Його Сина. Виходячи з цього, Слуга Божа заохочувала сестер, щоб, входячи на шлях споглядання, єднали «своє серце з предивним Сховищем побожності – з Непорочним серцем Пресвятої своєї Матері Марії».

Про споглядальні можливості богопосвяченої особи свідчить чистота  серця згідно зі словами Господа: «Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога ( Мт 5, 8).Тут варто нагадати, що серце є місцем, де перебуває Трійця; в нім людина звертається до Бога. Таким чином з’являється залежність людини від Творця,  Образ Котрого вона носить. В ньому з’являється здатність до трансценденції – виходу поза власний вимір, фундаментальне відкриття на люблячого Бога. Однак можливість зустрічі має бути очищена. Псалмоспівець, свідомий своєї слабкості, волає: «Серце чисте створи мені, Боже, і тривалого духа в моєму нутрі віднови» (Пс 50).

Мати Анеля також просить про дар чистого серця: «О добрий Ісусе! Вибіли і очисти моє серце від всілякого гріха, щоб Тебе, ніби в чисте полотно, огорнула в непорочне сумління; і як Ти після смерті хотів бути похованим в новому гробі, так і мені дай нове серце і нового духа, щоб могла з новим запалом побожності на щодень приймати Тебе в Таїнстві любові». Мати Анеля просить про великий дар - чистоту серця, котрий дає можливість оглядати Бога віч-на-віч у вічності та вчить помічати Його присутність у теперішньому, земному житті.

Анеля Годецька відверто говорить, що мати чисте серце означає бути новою людиною, яку спасительна любов Христа повернула до життя в єдності з Богом і з усім творінням; єдності, яка є її першочерговим призначенням. Тілесна і сповнена самолюбства  людина має поступатися місцем для людини нової. Щоб мати чисте серце, «потрібно з нього вимести все, що не є Богом». Це довготривалий процес, неможливий без внутрішньої боротьби, але, зміцнений любов’ю та підтриманий благодаттю Божою, він приносить плоди.

Чистоту серця Засновниця єднала з чистотою віри. Існує залежність між чистотою серця, тіла та віри: основою чистоти віри й тіла є чистота серця. Мати Анеля завжди дбала про «найбільшу чистоту душі» і завжди заохочувала просити «Господа про живу і святу віру».Засновниця прагнула такої віри, з якою Діва Марія вийшла до Свого Сина: спочатку зачала Христа в своєму серці завдяки вірі, а потім – в лоні. «Христос, даючи себе людині в Таїнствах Церкви, оселяється в серці людини і освітлює його світлом Правди. Тільки правда, котрою є Ісус Христос, здатна освітити розум, очистити серце і сформувати людську свободу. Без розуміння і прийняття Правди гасне віра. Людина втрачає бачення сенсу справ і подій, а її серце шукає поживи там, де знайти не може. Тому чистота серця - це, передовсім, чистота віри.»

Глибока віра кристалізується в мовчанні, що є єдино правильною поставою для прийняття Бога як Слово. Зразком досконалого мовчання є Діва Марія.  У хвилину Благовіщення Вона була готовою на слухання Божого Посланця. Жила, роздумуючи всі слова в серці (пор. Лк2,19.51)Під хрестом стояла як тихий свідок, і в мовчанні прийняла волю Сина. Завдяки мовчанню Марії Бог зміг зайняти весь простір Її людськості. З такої постави Богородиці мати Анеля вивела вказівки для сестер, щоб приготували своє серце на слухання Бога, відповідали Йому з вірою і виконували Його волю.

В житті Анелі Рози Годецької мовчання займало важливе місце. Більше того, вона була переконана, що першою і основною умовою до «розвитку духовного життя є зосередження  та мовчання». Кожна молитва, особливо споглядальна, стає глибокою саме через мовчання. Стан внутрішньої тиші настає після зовнішнього заспокоєння. Воно  готує нас до розмови з Богом, виходить за межі пам'яті та уяви, роблячи можливим слухання та бачення Бога. Поширюється від мовчання уст до глибокого мовчання серця. Дотримуючись мовчання можна «дістатися до людських джерел, побачити своє мислення з перспективи майбутнього, а також краще зрозуміти сенс слова». Огортаючи тишею різні аспекти життя, людина входить в глибину самої себе, де матиме доступ до духовного світу та простої безпосередньої присутності Бога.

Мати Анеля застерігає перед багатослів’ям на молитві. Нагадує євангельську проповідь на Горі Блаженств, де  Ісус навчав, що для  споглядання Бога не потрібно багато слів, лише внутрішня тиша, щоб увійти в глибину своєї кімнати для встановлення контакту з Отцем (пор. Мт 6,7).Мати Засновниця розуміла, що споглядання народжується в зосередженому серці, є мовчанням, і насамперед мовчазною любов’ю.

Анеля Роза, знаючи, що Бог промовляє в тиші, особливо вказувала на мовчання як «найкращого сторожа молитов і внутрішніх благодатей» – чистоти сумління, внутрішнього миру та істинної радості. Мати Анеля хотіла, щоб серце кожної сестри було тихим, готовим на слухання голосу Бога та відкритим на виконання Його волі. За приклад такого приготування сестри  повинні брати Марію, яка в сцені Благовіщення була готовою вступити в діалог з ангелом (пор. Лк 1, 26 -38)

Засновниця, вдивляючись у поставу Марії, вбачала в мовчанні приготування місця для Господа і готовність на зустріч з Ним. Неможлива зустріч з Богом без змушування себе до внутрішньої та зовнішньої тиші серця, очей та язика. Пізніше тишу і мовчання має супроводити міцне бажання зійти до свого нутра, дістатися до того  глибокого рівня, коли людина слухає тільки Єдиного Слова, в якому постійно промовляє Бог, визнаючи свою Любов і очікуючи відповіді. Анеля Роза хотіла, щоб сестри вели глибоке молитовне життя, шукаючи тісного контакту з Богом – Любов’ю, Котрий одночасно є джерелом і мотивом  внутрішнього мовчання.

Мати Засновниця підкреслює, що в тихому  і люблячому  серці відбувається зустріч з Тим, котрий  з «любові до нас до кінця віків зберігає повне дивних таємниць мовчання в Пресвятих Дарах». Душу, що не поспішає говорити, Мати Засновниця називає блаженною, за приклад ставлячи Святу Родину, в якій «св. Йосип говорив мало, Марія ще менше, а Ісус стільки, скільки потрібно було для користі  і душевної потреби  Йосипа та Марії».

Стати на шлях  глибокої молитви важливо усвідомивши, що Бог є в глибині нашої душі: знайдемо Його, ввійшовши в себе, а  втратимо, вийшовши зовні, оскільки  Йому подобаються самотність і мовчання, а створіння в нас Його крадуть. Потрібно стерегти відчуття, не допускаючи розсіяності, порожніх і непотрібних думок, що віддаляють від Христа. Таку душу  Анеля Роза порівнює з виноградною лозою. Галуззя,  відтяте від кореня, не потрібне ні виноградарю, ні реміснику, – воно непридатне ні для чого. Отже, має бути або з корінням (приклад зосередженої душі) або у вогні (розсіяна душа).

Основою споглядання завжди є любов, тому душа, слабка  в любові до Бога, дуже швидко, навіть під час молитви, піддається розсіяності. Серце ж, міцно прив’язане до Господа, не так легко забуде про Коханого. Людина, що  живе виключно для Бога, не може дозволити, щоб її серце почало задовольнятись чимось іншим – різними щоденними компромісами, що роблять неможливими цілковите досвідчення самотності і перебування з Нареченим. Серце має таку особливість, що має комусь належати, тому потрібне постійне чування над собою –  аскеза, яка захищає  людину і чуває над нею, аби не перестала прагнути  найбільшої Любові. Щоб дійти до з’єднання з Христом, потрібно розпалити вогонь у серці, вклавши  в нього дерево хреста. Всілякі зречення лише тоді матимуть вартість, якщо виходитимуть з глибини свободи і будуть оживлені міццю християнської любові. Здатність до таких зречень є плодом внутрішньої молитви, оскільки ці два поняття тісно з’єднані між собою. Зникає молитва, якщо нема відречень, Справжня ж  і смиренна молитва, поєднана зі зрілою любов’ю,  природним чином об’являється  у вчинках.

На горі Блаженств Ісус навчав, що для зустрічі з Богом Отцем треба увійти до кімнати і зачинити двері. Йдеться про повне уваги зосередження, тишу та очищення зі всього, що могло б відволікати. Саме в такий спосіб готується місце, здатне прийняти таємницю. Анеля Роза, слухаючи Слова, заохочувала сестер любити самотність і «мати в своєму серці пустелю, капличку і келію, де можна часто зустрітися з Ісусом». Це зачинення дверей є шляхом зосередження. В містичній літературі воно означає молитовну пасху, тобто перехід до іншого світу, відкриття небесного простору. «Ось двері, відчинені в небо»(Одкр 4,1), двері, біля яких стоїть Господь і стукає. А «якщо хтось почує голос мій і двері відчинить, увійду до нього і вечерятиму з ним, а він зі мною»(Одкр 3, 20)

Процес входу до самої глибини себе, щоб  знайти Бога, досягається через молитовне мовчання. Потрібно стати господарем внутрішньої активності, тобто дотримуватися  внутрішньої тиші. Людину, що досягла такого вміння тиші і зосередження, Мати засновниця називає внутрішньою особою і вказує, що Бог часто навідує внутрішню людину, оскільки знає, що завжди застане її вдома, з гостинністю приймаючою Його благодаті. Розмовлятиме з нею як приятель, розмова ж буде солодкою  і утіха приємною, і найбільший мир спливе на цю душу в Господі, а на вигляд її небеса здивуються. Тож дозвольмо Ісусу увійти до нас, а перед усім іншим замкнімо серце..

Благодать споглядання виявляється у глибокому бажанні Бога Отця і синівському прагненні  до Нього в святому Дусі. Під час цього виду молитви важливим елементом є входження  на шлях, що веде до з’єднання з Творцем. Такий стан можна осягнути лише через тишу у своєму серці та слухання і входження на дорогу глибокої молитви. Це спосіб життя, про який говорить св. Павло: «Завжди радійте!Моліться неустанно! В кожній ситуації дякуйте!» (1Фес5, 16-18), оскільки такою є воля Отця щодо тих, чиє життя укрите в Христі. Прийняти таку поставу заохочувала Засновниця підкреслюючи, що потрібно постійно «думати про те, що перевищує земні справи» (Кол 3, 2), а кожен, хто витривало і палко молиться, з упевненістю рано чи пізно отримає дар споглядання. Хоча досягти цієї мети можна завдяки благодаті, не зайвими будуть також зусилля людини та співпраця з благодаттю, щоб своїм життям співати Марійне Magnificat.

Молитва є істотним виміром духовного життя богопосвяченої особи. Звертаючись до прикладу, який дала нам Марія., можна помітити, що «основою Її духовного життя була молитва, причому в своїх найвищих формах, якими є прославлення та споглядання».

Дух споглядання виражає поставу душі , яка прагне ближчого контакту з Богом і старається пережити цю близькість з найбільшим відданням. Мати Засновниця вважала, що в щоденності це полягає, насамперед, у  дотриманні регулярних літургійних та особистих молитов, які мають проходити через  усе духовне та апостольське життя, а також працю, виконану зі свідомістю Божої присутності.

далі буде...