Добрий день, дорогі брати і сестри!

Сердечно вітаю вас усіх: працівників і підприємців, представників органів влади і родини, які тут присутні, особливо архієпископа Арріґо Мільйо, і тих трьох із вас, котрі розповіли нам про свої проблеми, очікування й надії.

 

Цей візит, як я вже сказав, починається з вас, які творите світ праці. Цією зустріччю я хочу передусім показати свою близькість до вас, особливо в умовах страждань: до всіх тих молодих людей, які втратили роботу; до тих, хто живе за рахунок виплат безробітним чи тимчасово не працює; до підприємців і торгівців, яким важко зводити кінці з кінцями. Мені добре знайома ця ситуація, бо я маю такий досвід із Аргентини. Мене це оминуло, але мою родину – ні. Мій батько приїхав до Аргентини молодим чоловіком, сповненим ілюзій «досягти успіху в Америці». Він постраждав від жахливої кризи 1930-х років. Вони втратили геть усе! Не було ніякої роботи. У дитинстві я чув удома розмови про цей період. Я не бачив цього на власні очі, мене тоді ще не було на світі, проте вдома я чув розмови і розповіді про ті страждання. Я чудово це знаю! Однак мушу сказати вам: «Будьте відважні!» Проте я також усвідомлюю, що, зі свого боку, повинен подбати, аби слово «відвага» не стало просто гарним словом, кинутим мимохідь. Нехай це не буде просто усмішкою ввічливого працівника, працівника Церкви, який приходить і каже: «Будьте мужні!» Ні! Я не хочу цього. Я хочу, щоби відвага зринула з мого серця і надала мені сил діяти як пастир і як людина. Ми всі згуртовано маємо постати перед цим викликом, і ми з вами повинні дружно і розумно вистояти у цій історичній боротьбі.

 

Це вже друге місто в Італії, яке я відвідую. І от що цікаво: обидва ці міста – і перше, і друге – розташовані на островах. У першому місті я бачив страждання багатьох людей, які шукають кращої долі, ризикуючи своїм життям, гідністю, засобами до існування та здоров'ям – світ біженців. Я бачив реакцію цього міста, яке будучи на острові, не забажало відмежовуватися, а прийняло їх, як своїх. Воно подає нам приклад гостинності: страждання зустріло теплий відгук. У цьому другому острівному місті, де я нині перебуваю з візитом, я теж бачу страждання, - страждання, що, як сказав один із вас, «ослаблює і врешті позбавляє надії». Ця форма страждання, брак роботи, змушує вас – даруйте, якщо я дещо заміцно висловлюся, проте я кажу правду – почуватися позбавленими гідності. Немає роботи – немає гідності! І ця проблема існує не лише в Сардинії – хоча вона стоїть тут гостро, – а також це не є проблемою Італії чи певних країн Європи. Це наслідок всесвітнього рішення, тої економічної системи, що призвела до цієї трагедії, - економічної системи, зосередженої навколо ідола під назвою «гроші».

Бог хотів, щоби в центрі світу перебував не ідол, а людина, чоловік і жінка, які підтримували би світ своєю працею. Проте нині в центрі цієї системи, позбавленої етики, опинився ідол, а світ перетворився на ідолопоклонника цього «божка-грошей».

Усім заправляють гроші. Гроші попирають закон. Цей ідол розпоряджається всіма речами, що йому служать. І що далі діється? Аби захистити цей ідол, усі тлумляться навколо центру, а хто десь на марґінесах, того відсувають ще далі, літніх виштовхують, бо для них у цьому світі немає місця. Дехто називає таку поведінку «прихованою евтаназією» - це коли про людей не дбають і нехтують ними, мовляв: «Та не зважаймо на них». Молодь, яка не знаходить собі роботи, занепадає духом, а разом із тим втрачає почуття своєї гідності. Чи розумієте ви, що світ, де молоді люди – цілих два покоління – не мають роботи, позбавлений майбутнього? А чому? Тому що вони позбавлені гідності! Важко зберегти почуття власної гідності, не маючи робити. Ось у чому ваше страждання. Звідси ви здіймали молитовний крик: «Роботи, роботи, роботи!» І це необхідна молитва. Працювати – означає мати гідність, працювати – означає приносити додому їжу, працювати – це значить любити! Уже стало звичним – захищати цю ідолопоклонську економічну систему, цю «культуру відкидання». Літніх людей відкидають, на молодь не зважають. Ми повинні сказати «ні» цій «культурі відкидання». Ми повинні сказати: «Ми хочемо справедливу ​​систему! Систему, яка дає змогу всім добре жити». Ми повинні сказати: «Нам не потрібна ця глобалізована економічна система, яка завдає нам стільки кривди». У центрі Божих прагнень повинні бути чоловіки і жінки, а не гроші!

Я написав для вас текст, але, побачивши вас тут, мені на думку спали саме ці слова. Я віддам єпископу цей написаний текст, так наче він був виголошений. Проте краще я скажу вам те, що лежить у мене на серці, коли зараз на вас дивлюся. Знаєте, легко сказати: не втрачайте надії. Однак усім вам, які маєте роботу і які не маєте, я говорю: «Не дайте позбавити себе надії! Не дайте вкрасти у вас надію!» Можливо, ця надія жевріє, мов ті жаринки в попелі, тож давайте, усі разом, дружно дмухаючи на цей попіл, допоможемо одне одному знову розпалити полум’я надії. Надія веде нас у майбутнє. Це не оптимізм, це щось інше. Однак надія не належить якійсь одній людині, усі ми творимо надію. Ми повинні підкріплювати надію в усіх людях – у всіх вас і у всіх нас, які перебувають десь далеко. Надія належить і вам, і нам. Вона належить усім. Тому я й кажу вам: «Не дайте вкрасти у вас надію!» Однак нам слід бути хитрими, бо Господь говорить, що ідоли цього світу розумніші за нас. Він просить нас бути мудрими, як змії, і простими, як голубки. Тож будьмо хитромудрими й називаймо речі своїми іменами. Сьогодні в центрі нашої економічної системи, нашої так званої глобалізованої системи життя перебуває ідол, а це неприйнятно! Давайте разом боротися, щоби чоловіки і жінки, сім’ї та всі ми були в центрі – принаймні свого власного життя, щоби надія ступала переможною ходою. «Не дайте позбавити себе надії!»

Зараз я хотів би закінчити спільною молитвою в тиші. Хочу в тиші помолитися з усіма вами. Я скажу вам, що лежить у мене на серці. Будь ласка, помоліться за мене в тиші.

«Господи Боже, зверни на нас свій погляд! Подивися на це місто, на цей острів. Поглянь на наші сім’ї.

Господи, Ти не лишався без роботи. Ти був теслею. Ти був щасливий.

Господи, а в нас немає роботи.

Ідоли хочуть позбавити нас гідності. Несправедливі системи хочуть вкрасти в нас надію.

Господи, не залишай нас. Допоможи нам допомогти одне одному, щоби ми трохи забули про свій егоїзм та відчули в наших серцях оте «ми», спільність людей, які хочуть жити далі.

Господи Ісусе, Ти ніколи не лишався без роботи. Тож дай нам роботу і навчи нас боротися за неї, і благослови усіх нас.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа».

Щиро вам дякую. Моліться за мене.

Переклад: Католицький Медіа-Центр і «EWTN-Україна»