Плоди дозрівають в світлі світла, люди дозрівають в світлі любові. Не можна дивитися інакше на сьогоднішню врочистість золотого ювілею, який саме розпочинаємо, як тільки через призму дозрівання, дозрівання в любові і до любові.

Перед обличчям Матері Божої Бердичівської, найпрекраснішої Любові і найбільш дозрілої серед дочок людських, хочемо дякувати Тобі, наша кохана сестро Маріє Анно, за Твій приклад, за усі ці роки, за Твою зрілість і особливо за Твою любов.

 А усе розпочалося 4 квітня 1940 року, коли в убогій селянській сім'ї в Городківці Крижопільського району Вінницької області прийшла на світ маленька Маруся. Батьки були незмірно раді зі свого першого чада. Вони, прості добрі люди, мали глибоку віру, яку передали усім своїм дітям, а народилося їх ще четверо після першої доньки. Батько православний, мати католичка. Після одруження обоє практикували католицизм.

Розповідаючи про себе, с. Марія Анна згадує, що ще з дитинства любила молитися, бігала до храму на Службу Божу та різні богосложіння. Одночасно не занедбувала науки в школі, допомагала по господарстві, а потім працювала в колгоспі, де завжди сумлінно виконувала свої обов’язки. Коли прийшов час вибирати дорогу в житті, Марія відчула сильний поклик цілковито присвятити себе на службу Господу. Це не було так легко, оскільки ще з 13 років мати приглянула їй доброго хлопця, який пізніше дійсно закохався в неї і хотів одружитися. Мати з усіх сил старалася, щоб вони побралися. Молода 21-річна дівчина пішла на розмову з настоятелем священиком о. Войцєхом Дажицьким, який її підтримав і познайомив з усім нам знаною с. Франею. І що ж трапилося? Марія, знаючи, що мати не погодиться на її вибір, вирішили втекти з дому.

«30 березня 1961 року, пам’ятаю донині, - говорить с. Марія Анна, – я виїхала до Риги. Вночі написала прощальну записку батькам, поклала її на хліб в надії, що тато вранці прочитає, коли буде відправляти молодших брата і сестричку в школу і розповість мамі (тато умів читати, а мама ні), тихенько підійшла до ліжка, поцілувала ноги батькам, поцілувала своїх братів і сестричку і через вікно втекла із дому. Пробігла 4 км, впала на коліна перед храмом, і швидко пішла до дому пані Ванди, терціярки св. Франціска, де мене чекала с. Франя. Ми швидко пішли на автобус і о 4.30 вранці виїхали з села».

Приїхавши до Риги, була прийнята до постулату, працювала санітаркою у лікарні, а вдома навчалася вишивати літургійні речі.

До новіціату Марія була прийнята 3 жовтня 1961 року у Ризі і отримала ім’я с. Анна від Обличчя Господнього. 22 серпня 1963 році зложила обіти на 3 роки, які в цей самий день 1966 року відновила ще на два роки. У 1967 році виїхала до Вільнюса, працювала у психіатричній лікарні у дитячому відділенні на зміну з с. Констанцією Мар'яновською, яка є присутня серед нас. І настав день складання вічних обітниць – це було 28 червня 1968 року.

Життя на чужині не було легким. Інший менталітет, який давався взнаки як на роботі, так і серед своїх сестер. Окрім цього постійна важка праця, гостинність дому, який мав бути відкритий не тільки для сестер, але й для усіх бажаючих відвідати Матір Божу Остробрамську, недоспані ночі над вишиванням літургійних речей, які потрібно було досить часто робити в швидкому темпі, - усе це не пройшло безслідно.

У Вільнюсі сестра жила до 1975 року була настоятелькою дому. Цього ж року її призначили настоятелькою дому на Гречанах у Хмельницькому, де вона пробула до 1983 року. Одночасно з 1975 до 1978 року була сестрою радною і раз на місяць їздила на зібрання ради до Риги. У 1973 році була делегаткою на Генеральному Капітулі у Ченстохові.

Згадуючи своє чернече життя, Ювілярка не раз сплакнула як з радості, так і з болю. Тому, що багато в житті пережила: радісні хвилини вступу до Ордену і нерозуміння зі сторони сестер, цілковиту посвяту і брак сили аж до знемагання, прагнення любити і йти з Христом до кінця і не бажання жити.

У 1983 році Сестра повернулася до Вільна і надалі вишивала та працювала у лікарні. 20 серпня 1992 року разом з сестрою Костусею (як усі ми її називаємо) приїхали на Україну і оселилися в Маниківцях. Потім трішки були в Галущинцях, і ось уже з 2007 року проживають у Бердичеві.

Ось така коротка історія 50 років чернечого життя Сестри Марії Анни Чвалюк.

Сьогодні, дорога наша Сестричко, з низьким поклоном дякуємо Тобі за Твою жертовну службу Господу, за свідчення віри, за любов і перепрошуємо від себе та від імені тих сестер, які уже дивляться на нас з неба, за брак належної формації, за усі нерозуміння, за пролиті сльози, хронічно недоспані ночі.

Також з наших серць сьогодні виходить молитва прослави для Бога в Трійці Єдиного, Котрий дає людині здатність бути вірним до кінця і що у зрілій любові можна щоденно спалюватися перед Його Святим Обличчям. А Ти, люба наша Сестро, носиш у своєму чернечому житті таємницю прослави Його Пресвятого Обличчя.

c. Юлія Ясинецька