Опрацьовано о. Михайлом Багінським OFM
для внутрішнього використання

СВЯТИЙ ФРАНЦИСК з Ассізі є одним з найвідоміших святих Католицької Церкви. В часи Середньовіччя він своїм життям, і започаткованим францисканським рухом відновив обличчя Церкви. Сьогодні його вшановують не тільки католики, але й християни інших конфесій, і навіть

невіруючі. Життя святого Франциска розпочалося на зламі 1181-1182 років. Народився він у маленькому містечку Ассізі (Італія), рташованому в самому центрі Умбрії на північно-західному схилі гори Субазіо (частина Апеннінських гір) над Сполетською долиною, яка простягається аж до Перуджі. Батьками Франциска були Петро Бернардоне та Йоанна Пікка. Петро Бернардоне був людиною інтелігентною та працьовитою, заможним купцем (займався він продажем тканин). Він продавав тканини у Франції та Німеччині. З південної Франції привіз собі дружину – Йоанну Пікку, майбутню матір св. Франциска. Дуже довго у них не було дітей, і Петро дозволив Йоанні піти в паломництво до Риму. Пізніше вона вирушила в паломництво до Єрусалим до гробу Ісуса Христа, щоб через благословення Бог обдарував її потомством.

Під час народження Франциска батька не було вдома (він торгував у якійсь країні). Мати одразу понесла Франциска до хрещення у кафедральний храм св. Руфіна (де хрестили і св. Клару), де дали йому ім'я Джованні (Йоан). Коли батько повернувся, він ніжно називавсина: "Мій французик, Франческо (Франциск)". Під цим ім'ям останній і увійшов до історії. Правдоподібно, що Франциск народився в хліві, на сіні. Пізніше в цій сім'ї народився другий син Анджело. Єдина історична відомість про нього – це те, що він отримав великий маєток.

Дитинство Франциска минало безтурботно: він жив у достатку, мав змогу отримати освіту – вичати латинь, музику, поезію. Франциск був особою, наділеною музикальними здібностями, котру характеризувала безмежна мудрість та великодушність. Саме завдяки цій великодушності він мав дуже багато друзів. У їх колі проводив більшість свого часу та організовував різні забави, тому його називали царем молоді. Тома з Челяно, один із перших учнів та друзів Франциска, писав: "Був середнього зросту, тендітний, обличчя лагідне, чоло виступаюче, очі блакитні, ніс дещо орлиний, волосся чорне та рідке. У взаєминах із людьми був делікатний, у товаристві – радісний, поблажливий до інших, хоча суворий до себе самого, – одним словом, привабливий в усьому".

Батько Франциска не бажав занадто розвивати творчу натуру сина, адже бачив його своїм спадкоємцем у родинному бізнесі. Тому Франциск не вчився довго у школі – незабаром він активно і успішно почав співпрацювати з батьком у продажі тканин, але веселе життя ставив на першому місці. Зароблені у батька гроші Франциск пускав на вітер під час гулянок, які влаштовував з іншими юнаками. Батько на це не реагував занадто ригористично, приписуючи все молодості сина. Хоча батьки і залучали сина до купецького ремесла, та все ж таки прагнули бачити свого хлопця шляхтичем. Тому й не забороняли Францискові мріяти про лицарські остроги і шляхетський стан. І, можливо, він би дійсно став заможним купцем, знаним у своєму середовищі й часі, але незнаним подальшій історії, якби не подіяв у його житті сам Бог. Франциск народився у часи хрестових походів. Жив ними і думав про них. Одного дня, коли Франциск торгував тканиною, ввійшов убогий просити милостиню, закликаючи ім'я Христа. Оскільки Франциск так захопився торгівлею сукна, що не бажав переривати свого заняття, то прогнав бідняка. Потім, розкаявшись, він вибіг і помчав чимдуж шукати цього бідного. Знайшовши жебрака, дав йому жменю монет. Це був перший переломний момент у житті Франциска Бернардоне. У 1199 році в Ассізі розпочалася громадянська війна – повстання проти німецьких феодалів. Розпочалися озброєні сутички, що призводили до частих нападів на населення, палаци і дворянські замки. Правдоподібно Франциск також брав участь в обороні свого міста. Ассізці перемогли в цьому повстанні. Слава огорнула увесь Ассізі. До цього часу залишився слід повстання – зруйнований замок. В 1200 році у сусідній Перуджі також вибухнуло повстання проти феодалів, але воно було придушене. Другим переломним моментом у житті Франциска був 1202 рік, коли ассізці поспішили на допомогу в цьому повстанні. Розпочалася громадянська війна поміж Ассізі та Перуджією, в якій Франциск взяв участь. Під час цієї війни в одному із боїв мешканці Ассізі потерпіли поразку, в результаті чого багато з них було взято в полон. Серед полонених був також і молодий Франциск. У в'язниці Франциск усвідомив, що щось в його житті не так. На багато питань він не знаходив відповіді. Сам на сам він зіткнувся з людським стражданням, проте в цих жахливих умовах його віра в Бога стала більш зрілою. В перуджійській в'язниці Франциск перебував майже рік. Перебування там так виснажило Франциска, що після сплачення батьками викупу він важко занедужав. У 1203 році повертається додому дуже хворим. Ця хвороба також якимось дивним чином преобразила душу юнака, але не до кінця. У своїх прагненнях юнак був наполегливим, і перша невдача не змусила його відмовитися від своїх планів і бажання бути лицарем. Подією, яка дійсно змінила його життя, стала спроба вирушити у хрестовий похід. Під час хвороби Франциск бачив дивний сон: шляхетний замок з чудовими просторими залами, повними лицарської зброї. Під час сну з'явилась дивна постать, котра звернулась до Франциска із запитанням: "Чий це є замок і чия ця зброя висить на стіні"? Він відповів: "Це все твоє та твоїх лицарів". Цей факт надихнув Франциска знову залишити батьківську торгівлю сукном та присвятити себе військовому життю. Бажаючи здобути славу, Франциск вирішує приєднатись до полководця, який в Апулії збирав добровольців, щоб вирушити до Святої Землі визволяти від невірних Господній Гріб. Батькові ця ідея сподобалася, він закупив для свого любого сина багату зброю та коня. У 1205 році Франциск вирушає до Апулії в Південній Італії з метою здобуття омріяної слави. Подорож однак довго не тривала – в дорозі Франциска огортає така слабкість, що він не може продовжувати подорож. Після першого дня дороги, доїхавши до міста Сполетто, він затримався на ночівлю. Уночі бачить сон і чує Господній голос: "Франциску, хто тобі може більше дати, Господь чи слуга?" Він відповів: "Відомо, що Господь". "То чому тоді для слуги залишаєш Господа? Франциск: "Що хочеш, Господи, щоб я вчинив?" "Повернись до рідного краю, а там у духовний спосіб звершиться через мене це видіння". Проте і наступний військовий похід не приніс йому очікуваної слави, тому майбутній святий повертається до свого рідного міста, не здобувши лицарського пояса, і починає очікувати подальших розпоряджень Ісуса. Повернувшись до Ассізі, Франциск відчутно змінився. Господь щоразу виразніше являв свою участь в духовному житті юнака. Франциск почав усе частіше шукати безлюдні місця, усамітнюватися, щоб молитися, постити, шукаючи Божої волі. Залишив старе товариство і часто згадував видіння зі Сполетто. Одного разу, коли він прогулювався Сполетанською долиною на коні, побачив прокаженого. Своїм виглядом хворий викликав відразу – прогниле тіло жахливо смерділо... Франциск, побачивши його, спочатку втік з переляку, але сталося щось несподіване – згодом він повернувся до прокаженного і почав перепрошувати за те, що його образив. Потім поцілував хворого та подав йому милостиню. Він помітив у прокаженому самого Ісуса. Те, що донедавна видавалося хлопцеві гірким, перемінилося у радість, якої Франциск знову і знову прагнув досвідчити, помагаючи прокаженим та бідним. У цей час він шукає тиші для медитації, мандруючи околицями Ассізі. Особливим чином вплинули на Франциска слова Євангелія про блаженство убогих і про роздачу матеріальних благ бідним, щоб мати скарб у небі. Він вже почав було роздавати речі з дому, але його зупинив розгніваний батько й узяв Франциска під домашній арешт, з-під якого його випустила мати. Замилування Франциска до старих запущених церков часто приводило його в одинокі напівзруйновані храми у передмістях Ассізі. Одного разу, а саме у 1206 році, Франциск гаряче молився перед хрестом у Сан-Дам'яно, що неподалік від Ассізі, і почув голос Ісуса з хреста, що висів у цій малій церківці: "Франциску, візьмися за відбудову моєї церкви, адже бачиш, в якій вона руїні". Цей явний заклик Христа юнак зрозумів дослівно. Зауважив, що церківка, де він молився, потребувала ремонту, і відразу взявся за відбудову.

Знаходячись у стані ревності про справи Господні, він так захопився цим побожним зайняттям, що поступив нерозсудливо, бо присвятив на відбудову церківки не лише самого себе, але й речі, що йому не належали. Так, одного гарного дня, поїхавши своїм звичаєм до сусіднього містечка Фоліньйо на торги, він продав сукно зі складу свого батька, а також свого коня, і отримані гроші пожертвував священикові на відбудову церківки. Такий вчинок Франциска викликав обурення його батька Петра Бернардоне, який подав на суд до єпископа, домагаючись повернення коштів. Він отримав гроші, виручені за тканині та коня, але при цьому Франциск перед єпископом і всіма мешканцями Ассізі повернув йому абсолютно все, навіть вбрання, в яке був одягнений, і відмовився від батьківської спадщини. Відтепер Бог буде його єдиним Отцем.

Від того часу життя Франциска цілковито змінилось, він розпочав шукати чогось більшого, ніж те, чого прагнув у юнацтві. Він почав провадити життя у покаянні, носячи просту одіж, підперезану шнурком. Так юнак прагнув наслідувати убогого Христа. А Господь продовжував поволі розкривати Францискові його істинне покликання. Звичайно, шлях, обраний ним, був важким, але любов до Бога вчинила його легким та цінним, як перлина.

Франциск став жебраком: просив на прожиття, на віднову церківок, для прокажених. Першою була відбудована церква Сан-Дам'яно, де він почув голос Бога. Другою – церква св. Петра, а потім – церківка Діви Марії Ангельської (Порці-ункула). Ця церківка є серцем братів менших. Сам Франциск сказав: "Якщо вас будуть виганяти звідси одними дверми, то входьте іншими". Тобто ніколи не залишайте цієї церківки. Франциск багато часу присвячував молитві та духовним роздумам. Шукав ясності, щоб розпізнати своє покликання. На запитання одного з приятелів, що з ним зараз діється, Франциск відповів: "Не знаю, знаю тільки те, що так, як я жив раніше, я більше жити не можу, а як повинен жити тепер – не знаю". Ідеалом св. Франциска стало радикальне євангельське життя у наслідуванні покірного і убогого Христа. Такий стан тривав два роки.

У 1208 році, в день св. Апостола Матея, під час Меси в церківці Пресвятої Богородиці Цариці Ангелів (Порціункола), Франциск почув слова з Євангелія: "Ідіть, проповідуйте, кажучи, що Царство Небесне – близько. … Не беріть ні золота.., ні торби на дорогу, ні одежин двох, ні взуття, ні палиці, – бо робітник вартий утримання свого. …" (Мт 10:7-16). Ці слова він прийняв так, начебто вони були сказані саме до нього, вказуючи йому дорогу подальшого життя. Франциск зрозумів своє справжнє покликання і відтоді запрагнув житии згідно з Євангелієм і проповідувати покаяння. Відразу віддав бідним плащ, черевики, палицю й ремінь, залишивши тільки вбогу туніку та шнурок, яким підперезався. У такому одязі він почав сердечно промовляти до людей і закликати їх до покаяння. В той час Бог наділив його також даром чудес і пророцтв. Франциск зрозумів, що відбудова Церкви стосується не відбудови матеріальної, а духовної. Тож без роздумів пішов до єпископа Ассізі, який його розумів і якому довіряв. Єпископ благословив його наміри. Після того Франциск почав проповідувати по всіх містах і селах про мир та каяття. Він промовляв просто та переконливо, бо мав хист від Бога. Багато хотіло піти за ним. Він не забороняв нікому, але до кожного мав свої вимоги: дослівне виконання Євангелія і роздача своїх матеріальних благ бідним.

Нове життя, яке почав Франциск, спершу стало об'єктом висміювань, а з часом почало спонукати до роздумів інших людей, і невдовзі приклад Франциска привернув увагу друзів його юнацьких розваг. Молоді люди спостерегли, що Франциск віднайшов великий скарб, здобув шляхетську гідність, яка є вищою понад усі земні почесті. Він став лицарем і провісником великого Царя – Ісуса Христа. Першим зголосився до нього поважний купець Бернардо з Квінтаваллє. Одного дня він запросив Франциска до себе на духовну розмову й нічліг. Вночі, коли Францискові здавалося, що його приятель спить, він став на коліна біля свого ліжка і довго молився, часто повторюючи слова: "Мій Бог і моє все". Бернардо був настільки захоплений побожністю й щастям Франциска, що наступного ранку попросився до нього в побратими. Вислухавши разом Службу Божу, вони почали читати Святе Письмо, щоб пізнати Божу волю. Впевнившись у тому, що вони можуть служити Богові разом, Бернардо продав свій маєток, роздав усі гроші вбогим і пішов за Франциском. За прикладом Бернардо пішов П'єтро з Катанії та інші друзі. Незабаром до них долучився Еджідіо, катедральний канонік з Ассізі, і Філіппо з Льонґо. Франциск усім пропонував такий самий спосіб життя: Євангеліє, цілковита вбогість і простий крій одягу у формі хреста. Невдовзі до них приєдналися й інші майбутні брати.

Спочатку це був рух покутників, дуже популярний в ті часи. Але така назва не подобалася Франциску, бо не відповідала його ідеалам. Франциск бачив перед собою Ісуса, що говорив: "Я є тихий і покірний серцем". Щоб було легше "радісно та весело служити всім", у нього виникла думка назватися "братами меншими" (мінорити – від лат. minor "малий"), які нічого не мають і віддані всім. За прикладом Христа Франциск не хотів мати постійного житла. Проте обставини вимагали, щоб після роботи брати мали змогу десь відпочивати і зустрітись разом, кожного вечора збиратися, молитись та розповідати про свої враження. Першим домом для братів був хлів у Рівоторто, а коли господар прогнав їх звідти, спільнота вирушила до церковці Пресвятої Богородиці Цариці ангелів, яку святий назвав Порціункулою (зараз її вважають колискою Ордену Братів Менших). Розділяючи долю Франциска, вони разом вирушали проповідувати Євангеліє Христа. В першу місійну подорож Франциск пішов з братом Еджідіо до Анконської Марки, а інші троє братів – до Флоренції. Під кінець 1208 року відбувається друга місія. Семеро братів відправляються до Фуджіо – Бустоне і апосто-лують у Реатинській долині. Після цього чисель-ність братів зростає. В цьому ж році відбувається і третя місія, на яку брати вирушають по двоє в різні сторони Італії. З початком 1209 року всі повернулися до Порціунколи.

Коли число братів, що бажали жити в покаянні, значно зросло, Франциск вирішив укласти для них короткий Устав, тобто збір правил життя на підставі Св. Писання. Аби отримати дозвіл Церкви на спільне життя, у 1209 році Франциск вирушає з 11 братами до Риму. Звістка про те, що Франциск з братами перебуває у Святішого Отця, в багатьох викликала саркастичні посмішки. Завдяки листу до Папи від єпископа Ассізі Гвідона ІІ вони добились аудієнції. Папа уважно вислухав братів і обіцяв старанно розглянути справу. Він хотів, щоб брати взяли собі Устав св. Августина або св. Бенедикта. Але Франциск був упертий і не відступав від своїх ідеалів. Папа Інокентій ІІІ побачив пророчий сон, в якому Франциск підтримував Латеранську базиліку, що руйнувалася. Розпізнавши у Франциску Божого чоловіка, бачачи радикалізм спільноти та правдиве євангельське життя, папа Інокентій ІІІ закликав братів і усно затвердив Устав життя, а спільнота відтоді прийняла назву "Брати Менші". Франциск заповідав братам жити в бідності, чистоті та послуху. В той же час Франциск отримав дияконське рукоположення. Так виник перший Орден Святого Франциска. Після цієї події ставлення суспільства до спільноти братів відразу змінилось. Люди почали цікавитись їх способом життя. До Франциска приєднується ще багато молодих людей, які бажають розділити його ідеали. Таким чином в Церкві утворюється новий орден, який згодом буде названий Орденом Братів Менших, а папа Гонорій III письмово затвердить його 29 листопада 1223 року. Повернувшись з Риму брати оселилися в Ріво Торто, де розпочали свою працю, цього разу як офіційно затверджена спільнота, але в 1210 року були вигнані звідти. Тому вони замешкали у Порціункулі – "колисці братства". Франциск любив це місце, тому звернувся до оо. Бенедиктинів (власників), щоб вони віддали їм цю церківку. Опат Махавеуш не лише віддав братам меншим Порціункулу, але й прилеглий терен. У 1211 року Франциск вдається на місії до Сирії, але зустрічні вітри заносять корабель до Далмації. В цьому ж році в Болонії виникає перший Дім Братів Менших. Ідеал життя Франциска змінив також жіночі серця. Першою запрагнула наслідувати Христа за прикладом Франциска вісімнадцятирічна дівчина Клара Фавароне Оффердуччі, що походила з ассізької шляхетської родини. У Вербну Неділю 1212 року дівчина залашила батьківський дім, і в ніч з 18 на 19 березня 1212 року в храмі Матері Божої Ангельської в Порціункулі з рук Франциска отримала чернечу рясу – габіт. Опісля Клара оселилася при церковці св. Дам'яна, яку власноруч відбудував Франциск. Невдовзі біля черниці згуртувалася спільнота сестер. Так виник другий францисканський орден – Орден Убогих Дів, які по смерті Клари прийняли назву «Клариски». Від самого початку Франциск мав на меті формувати спільноту братів так, щоб вони не замикалися в монастирських мурах, а були відкритими на людей. Для нього монастирем був цілий світ, тому Франциск мандрував від міста до міста, від села до села і проповідував Євангеліє Ісуса Христа. Стиль життя і проповіді Франциска та його братів викликали справжній рух духовного відродження в Церкві. Вражені життєвим прикладом Франциска, багато молодих і старих, багатих і бідних, шляхтичів і простих людей прагнули наслідувати цей спосіб життя. Франциск пропонував їм, перебуваючи в світі, провадити життя у покаянні і наслідувати Христа в Його покорі та убогості. Саме так саме було започатковано Францисканський Орден Світських, які могли наслідувати убогого і покірного Ісуса Христа, залишаючись в родині, званий Третім Орденом Святого Франциска. У 1213 році, Франциск отримав від Орландо Катані гору Ла Верну і заклав там пустельню. У 1214 році Франциск вирішує податися через Іспанію до Марокко, щоб там проповідувати Євангелію невірним. Але з приводу хвороби мусив повернутися з Іспанії назад в Італію. В цей час він приймає до Ордену Фому з Челяно. У 1215 році, на Зішестя Святого Духа, Франциск зібрав перший Капітул Ордену. В цьому ж році у Римі відбувається IV Латеранський Собор, на якому, правдоподібно, був Франциск, і саме там він вперше зустрівся зі св. Домініком Ґузманом – засновником Ордену Проповідників (Домініканців). У наступному 1216 році помирає Папа Інокентій ІІІ. Через два дні вибрано нового Папу – Гонорія ІІІ. Влітку цього ж року в Перуджі Франциск отримує від нового Папи вічний привілей цілковитого відпусту в річницю посвячення Порціункули 2 серпня в Урочистість Матері Божої Цариці Ангелів.

 5 травня 1217 року Франциск вдруге скликає Капітул в Ассізі до Порціункули, під час якого було вирішено вислати кілька братів на місії. Брат Іджі був призначений до Тунісу, брат Ілля мав відправитися до Сирії, а Франциск з кількома іншими братами – до Франції. Однак, прибувши до Флоренції, Франциск зустрівся з кардиналом Гуголіном, котрий переконав його залишитись в Італії.

У 1218 році відбувається наступний Капітул, в якому бере участь кардинал Гуголін. 11 червня 1218 року Папа видає буллу "Сum dilekti", яка підтверджує правомірність братів менших. Цей документ запевнює єпископів про відповідність постави Францисканців стосовно справ віри і моралі. 26 травня 1219 року, на урочистість Зішестя Святого Духа, Франциск скликає третій Капітул Ордену, котрий пізніше названо "Капітулом Наметів", постанови якого були важливим кроком у внутрішньому і зовнішньому житті Братії. На Капітулі вирішили вперше організувати місії до невірних. Гурти Братів Франциск скерував до Марокко, Німеччини, Іспанії, Франції та Угорщини. А сам разом з братом Ілюмінатом після закінчення капітули 26 червня з хрестоносцями вирушив на схід, сів на корабель в Анконі і поїхав до мусульман. Дійшовши до Дам’єти в Єгипті, зустрівся там із султаном Мелека-ел-Камела, перед яким надзвичайно відважно проповідував Христа. Францискові не вдалося навернути султана, але султан, захоплений особою і сміливістю проповідника, не тільки дозволив йому безпечно залишити мусульманський табір, а також дав дозвіл на безперешкодну подорож по Святих Місцях усієї Палестини, що перебувала тоді під владою арабів. Франциску вдається відвідати Святі Місця у Палестині, плодом чого стало заснування у Святій Землі Кустодії Братів Менших. В січні 1220 він отримує звістку про мученицьку смерть 5 братів у Марокко. Повертаючись назад, дізнається також про розкол в Братії і відправляється до Ассізі через Венецію, щоб скликати наступний Капітул. У 1220 році в Орветто Папа призначає опікуном Ордену кардинала Гуголіна. Під час капітулу у свято св. Архангела Михаїла Франциск відмовляється від керування орденом. Тоді було визначено першим Генералом Ордену Петра з Катанії. 22 вересня 1220 року Папа Гонорій ІІІ видає Буллу, що зобов'язує усіх вступаючих до Ордену пройти річний новіціат. У 1221 році помирає в Порціункулі бр. Петро з Катанії. Відбувається капітул 30 травня 1221 року, на якому його наступником вибирається бр. Ілля. У цьому Капітулі приймає участь близько 5000 братів, в тому числі май-бутній св. Антоній з Падуї. Під час капітулу було прийнято новий Устав, укладений Франциском, що мав 23 розділи, і був названий "Першим Уставом" або "Незатвердженим Уставом", бо не отримав згоди від Римської Курії. В цьому ж році Папа затверджує "Memoriale proposition», що вважається регулою третього ордену. Франциск засновує Третій Орден Світських. У 1221-1222 роках Франциск проповідує на півдні Італії, зокрема, 15 серпня 1222 році, – на міській площі в Болонії з метою примирення між собою мешканців міста. Бачачи, що спільнота Братів дуже швидко зросталє, приймаючи нові покликання до Ордену, Франциск занепокоївся його подальшою долею. Тому вирішив написати засади життя Братів і вирушити до Апостольської Столиці, щоб їх затвердити. Новий Устав Франциск уклав в 1223 році в Фонте Кольомбо, де, перебуваючи в молитві та пості, цілими днями диктував текст бр. Леону. 29 листопада 1223 року папа Гонорій ІІІ буллою "Sollet Anuere" затвердив текст Уставу, який отримав назву "Другий Устав", або, як ще його називають, "Затверджений Устав". Йому підпорядковується цілий Орден Братів Менших по сьогоднішній день. Франциск наказав своїм Братам "жити згідно Євангелія Господа нашого Ісуса Христа, у послусі, чистоті та не маючи власності". Особливо він наголосив на послусі цілого Ордену Святій матері Церкві, а також на вбогому житті, за прикладом Христа, який "для нас став бідним, бувши багатим, щоб ми Його вбожеством розбагатіли". Можливо це було реакцією на матеріальний стан духівників тих часів. Також в цьому році з 24 на 25 грудня Франциск як диякон приймає участь у Різдвяній Св. Літургії в Греччіо, де вперше влаштовує Різдвяний Вертеп, який до сьогодні представляється в храмах по цілому світі. 2 червня 1224 року відбувся наступний генеральний Капітул Ордену, після чого брати були вислані до Англії, а в кінці літа бр. Ілля бачить сон, що Франциску лишилося жити ще 2 роки. Франциск із глибоким душевним уболіванням роздумував над Христовими Страстями і Його смертю. Святий гірко плакав над стражданнями Спасителя, і, бачачи, що люди своїми гріхами нехтують любов’ю, якою Господь їх обдарував, і зі слізьми на очах не раз повторював, що "Любов не є любленою". Звершуючи 40-денний піст перед святом Архангела Михаїла з 15 серпня по 29 вересня 1224 року на горі Ля Верна, Франциск 14-15 вересня побачив Христа в образі Серафима, який наніс йому на руки, ноги і бік стигмати – знаки страждань Спасителя. Так св. Франциск уподібнився в досконалий спосіб до терплячого Ісуса Христа. Щоб стигмати не впадали людям у вічі, він закривав їх одягом. Згодом Франциск виявив цю таємницю своїм братам.

Стигмати він одержав як нагороду за свою надзвичайну набожність до Христових страстей. Як тільки Франциск навернувся до Бога, його серце наповнилося гарячою любов'ю до Господнього Хреста. Він почав часто думати про Христову муку. Щоб стати подібним до розп'ятого Спасителя, він зрікся всіх земних речей, морив своє тіло тяжкими покутами й тричі шукав мученицької смерті між невірними. Христова мука була всією його наукою, славою, радістю й надією на землі. Одного разу під час недуги Франциск сказав: "Ніщо не приносить мені стільки потіхи, як думка про життя й муку Спасителя". У 1224 році на зламі жовтня – листопада Франциск повертається з Альвернії до Порціункулі через місцевості Борго Сан Сеполькро, Монте Казалє і Чітта дель Кастелльо. З кінця 1224 року та на початку 1225 року Франциск проповідує в Умбрії та Маркії, подорожуючи верхи на ослі. Труднощі апостольського життя, сувора аскеза, довгі нічні чування на молитві швидко вичерпали фізичні сили Франциска. У березні 1225 році Франциск відвідує Клару в Сан Дам'яно і затримується там через хворобу очей біля двох місяців часу. За намовою бр. Іллі йде на операцію, яка не принесла очікуваного результату. В кінці квітня була наступна операція, також марна. Під час хвороби Франциск переживає великі спокуси сатани, але однієї ночі отримує від Господа запевнення у своєму спасінні, і тоді, незважаючи на великі страждання, його серце переповнилося великою радістю, яку Франциск вилив, співаючи у саду пісню-подяку про Брата Сонце – "Гімн створінь". Цією похвальною піснею святий прагнув разом із усім створінням прославити Бога Творця. У червні додає строфу "пробачення". Традиція говорить, що коли брати заспівали цю пісню перед бургомістром і єпископом Ассізі, ті помирилися, раніше – бо ворогували. У 1226 року Франциск їде до Фонте Коломбо на чергову операцію на очах. Потім за порадою кардинала Гуголіна відпра-вляється до Рієті, де обстежений лікарем Папи Римського. Перебуває у св. Фабіана в Рієтті, де лікар старанно його лікує. Ця операція також не дала без жодного результату. В квітні 1226 року Франциск відбув обстеження та лікування у Сієні, після чого з бр. Іллею повертається до Порці-ункули. По дорозі затримується в пустельні Ле – Челле неподалік від Кортони. Наприкінці серпня – початку вересня 1226 року стан Франциска погіршується. Єпископ Ассізі забирає його до своєї резиденції, і брати переносять його до Ассізі.

У вересні, відчуваючи, що його життя добігає кінця, Франциск звернувся до своїх братів, щоб вони любили один одного, убогість й духовенство. Сердечно напоумлював їх вірно зберігати Устав Братів Менших й працювати власними руками і попросив, аби вони перенесли його до Порціункули, близько 2 км від Ассізі. Свій земний шлях святий бажав закінчити там, де розпочалося його духовне життя. Коли вже вийшли поза місто, він попросив покласти ноші на землю, спрямував свої сліпі очі в сторону міста та просив Бога поблагословити місто, а також братів. Коли брати вже були в Порціюнкулі, Франциск попросив заспівати пісню, яка прославляє смерть, а опісля почав молитися словами 141 псалму: "Я голосом моїм до Господа взиваю, я голосом моїм до Господа молюся". Згодом сказав подати йому хліб, розламав його і роздав усім присутнім на знак любові й миру. В кінці вересня диктує свій заповіт. Перед самою смертю попросив покласти його на землю і вкрити старою рясою. Лежачи на землі, він благав братів любити Бога, убогість, а Святе Письмо – більше від усіх інших книжок; відтак поблагословив усіх своїх братів, присутніх і відсутніх. Після чого брати ще почитали йому Євангеліє від св. Йоана – опис Христової муки.

Увечері в субботу, 3 жовтня 1226 року в Порціункулі Франциск віддав Богові свою святу душу. Йому було тільки 44 роки. Наступного дня, в неділю, 4 жовтня, відбувся похорон. В урочистій процесії переносять тіло до Ассізі, зупиняючись у Сан-Даміано, щоб з ним попрощалась Клара та її сестри. Тіло Святого поховане в храмі св. Юрія (Сан Джорджо).

4 квітня 1228 р. папа Григорій IX, приятель Франциска (в минулому кардинал Гуголін), звертається до цілого світу з закликом збудувати Базиліку на честь Франциска. 16 липня 1228 року папа Григорій ІX канонізує і проголошує його святим Католицької Церкви у рідному місті Ассізі. 25 травня 1230 року мощі св. Франциска були перенесені до вибудованої в його честь Базиліки. 4 жовтня 1824 року відбулася урочиста процесія з реліквіями св. Франциска по вулицях Ассізі. Потім реліквії було складено до крипти Базиліки. В роках 1926-1932 було здійснено ремонт крипти. В 1938 році папа Пій оголошує св. Франциска покровителем Італії, разом із св. Катериною зі Сієни. У 1978 року папа Йоан Павло ІІ видає "Апостольське Бреве" (раtrіаrсаle basilica) на ексгумацію мощів св. Франциска. 4 березня 1978 року реліквії було покладено назад до крипти. У 1980 року папа Павло ІІ установлює св. Франциска покровителем екології та екологів, що турбуються про охорону навколишнього середовища. Франциск дав усім приклад прекрасного наслідування Ісуса: виявляти любов до кожного створіння і проголошувати світу Мир та Добро.