flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

Автор: c. Галина Дияк

Святий Засновник міжнародної організації «Опус Деі» Йосе Маріє Д 'Ескріва (1903 – 1975) назвав залучення мирян до особистої святості та євангелізації діяльності у світі «пробудженням велетня».

Це він пояснював тим, що до середини ХХ століття Церква підкреслювала, що лише люди церкви, тобто священики та монахині, мають завдання прямувати до святості в своєму житті та проводити євангельську діяльність. Саме він дав початок діяльності мирян під керівництвом священиків для освячення самих мирян та оточення через святість праці та прикладу. І це є історичним фактом.

Але ніхто не здогадується, що у 2003 році вийде книжка «Надія супереч надії» про о. Гонората Козьміньського (1829 – 1916), капуцина, в якій знайдемо такі слова: «Існують джерела інформації, що в 30-х роках ХХ століття св. Ескріва сконтактувався з польськими капуцинами у справі інформації про структуру і релігійні форми укритих гоноратських спільнот, щоб з досвіду поляків зачерпнути інформацію для власних потреб. » Оскільки о. Гонорат Козьмінський є засновником нашої чернечої спільноти та багатьох жіночих і чоловічих згромаджень, в основі яких закладено триступневу структуру, ми, за Ескрівою, хочемо «розбудити велетня». Це, в свою чергу, допоможе нам реалізувати нашу харизму, а також сприяти віднові нашого суспільства в дусі Послання Матері Божої Фатімської. Нинішній реферат має за мету надати характеристику сучасній Україні як релігійному, і водночас неєвангелізованому в християнстві суспільстві, а також звернути увагу слухачів на послання Марії з Фатіми, яке стосується і нашого суспільства, та на способи відповідей на заклик Марії. В світі Україну вважають місійним краєм, оскільки понад 70 років народи, що проживали на її території, виховувалися атеїстичною пропагандою. Сучасні громадяни України здебільшого не знають Бога, а на Церкву дивляться як на реальність, що пропагує відсталість та темряву. Як свідчать священики деяких католицьких парафій, в яких до революції було 100% віруючих, тепер там, у католицьких і православних церквах, пустка. В основному це стосується східної України. Сучасний український атеїзм трохи відрізняється від справжнього атеїзму. Різниця полягає в тому, що українці, у більшості випадків, є охрещеними і масово хрестять малих дітей. 90% усіх громадян України були чи є охрещеними в церкві. Це таїнство є не початковим втаємниченням дитини в життя церкви, а кінцевим. Подальше життя дитини, а пізніше - дорослої людини нічим не відрізняється від життя звичайного атеїста. Лише 10% нашого народу є практикуючими християнами, решта населення – не практикуючими. Ситуація релігійної байдужості спонукає громадян України до запитань в системі зла, а також, у деяких випадках, до їх ініціювань, що веде іншу людину до позбавлення прав на життя, свободу та віросповідання.

Однією з найголовніших проблем сучасності, що виникає як наслідок сучасного атеїзму, є криза сім’ї. Вона полягає у тому, що родина є інституцією, що будується на нехристиянських принципах. Не відбувається вінчання в церкві. А якщо і відбувається, то сприймається воно не як є таїнство, а лише як звичайний весільний обряд, що прикрашає весілля. З цього приводу виникає цілий ряд проблем і трагічних наслідків для більшості сімей. В Україні у середньому 2/3 подружніх пар розпадається протягом 2 – 5 років спільного життя. Решта сімей залишаються родиною лише з фінансової користі або для людського ока, заплющуючи очі на невірність однієї зі сторін. Вихованням дітей ніхто з подружжя не хоче займатись. Батьки спихають виховання на школу, школа – на батьків, а фактично дітей виховує вулиця – однолітки, медіа та підозрілі авторитети. Ніяких цінностей у батьків, ніяких цінностей також і в дітей. Держава абсолютно не дбає, щоб змінити щось у цій ситуації. Церкви, як православна, так і католицька, є занадто слабкими, щоб в масштабі цілої України зарадити такій кризовій проблемі в родинах.

Наступним кроком до висвітлення проблем сучасної України є вияснення, яким чином невіра впливає на кризу в загубленій людині. Протягом року аборти призводять до загибелі такої кількості дітей, яка дорівнює кількості загиблих дітей під час Другої світової війни. Щодень вмирає 140 осіб від СНІДу. Щодо споживання алкоголю Україна займає перше місце в Європі, а злочинністю поступається лише Росії та Білорусі. Вищевказані явища абортів, алкоголізму, наркоманії, проституції та злочинності сигналізують про тотальну деградацію українського народу. Бездіяльність нашої держави, низький рівень морального впливу на особистість зі сторони Церкви веде до фатальних наслідків. Зло нищить людину, чинить її менш опорною і менш здатною до боротьби з цими шкідливими звичками.

Найбільшою проблемою сучасної України є те, що самі ж громадяни є творцями систем зла, в яких самі погрузли по самі вуха, та ще створюють небезпеку для інших. В Євангелії таких людей Ісус називає «вовками в овечій шкурі». Вони творять цілу систему насильства, брехні, корупції та зиску. У цій вовчій зграї є вовк – велетень. Це Медіа, тобто Засоби Масової Інформації(ЗМІ). Технології чинять «чудеса» зі світоглядом людей і впливають на їх моральну поведінку та життєвий вибір. Ніщо для ЗМІ не є святим, ніщо не є абсолютною правдою. Це «голос сумління», який вирішує про все в житті мільйонів людей, маніпулюючи їх сумлінням та моральними цінностями. Якщо треба цю чи іншу річ зробити чорною – вона буде чорною, якщо треба, щоб була білою – буде нею. Все під силу ЗМІ.

Ось вам і головні наслідки сучасного атеїзму в Україні. Всім нам, і кожному зокрема громадянину нашої Батьківщини, добре було б зробити іспит совісті по Десятьох заповідях Божих, та справа в тім, що не маючи вірі у серці, людина не бачить своєї провини, не бачить гріха, щоб його ненавидіти, не бачить зла, щоб його відкинути геть. Сумління спить, і сама людина спить. Мусить пробудитись, але поруч неї нема іншої людини, яка б відкрила їй очі. Господь говорить кожному громадянину в своєму Євангелії, у своєму Слові, у своїй Церкві. Але людина спить, заплющивши очі, затуливши вуха і сховавши голову під «подушку» своєї буденності та земних прагнень. Чи є хтось, хто в змозі у сучасному світі стати рятівником загубленої людини, громадянина нашої України?

Людство живе сьогодні в світі, який збудував нову цивілізацію – цивілізацію, протилежну людині. Люди вже не люблять один одного, не шанують життя ані власності іншого. Промені егоїзму та ненависті нищать насіння доброти, яке ще входить в людські серця. Ніхто не думає про бідних, дітей обманюють та годують отруйною їжею згіршення. Молодь набуває передчасного досвіду зла. Профануються та нищаться домашні вогнища… Це велике спустошення! Як густо вкрив нас морок гріха! В яку глибоку прірву ми летимо! Сатані вдалося розповсюдити своє царство мороку та смерті і керувати людьми. Які ж жахливі події відбуваються одна за одною; цілком збуваються слова фатімського пророцтва. Людство не прийняло материнського запрошення про повернення до Господа дорогою навернення серця і зміни життя, молитви і покути. Пережило жахливі роки Другої світової війни, яка потягнула за собою десятки мільйонів жертв… Росія не була ще тоді посвячена Марії Папою і всіма єпископами. Також вона не отримала ще благодаті навернення і розповсюджувала помилкові навчання в усі кінці світу, розпалюючи війни та переслідування Церкви і папи. Сатана став поводирем ХХ століття, ведучи усе людство до відкинення Бога і Його Права Любові, поширюючи всюди поділи та ненависть, неморальність і зло, допроваджуючи до легалізації розлучень, абортів, розпусти, гомосексуалізму, засобів, що перешкоджають виникнути новому життю.

Марія об’являється в Фатімі, щоб вказати свій план спасіння людства від жахливої кари і заповісти боротьбу між Нею та Змієм з Одкровення. Вона прийшла з неба, щоб дати людству план цієї битви, яка стосується всіх людей, що стоять на протилежних сторонах фронту на протилежних позиціях під керівництвом двох різних командирів: Жінки, зодягненої в сонце і Червоного Змія. Марія вказала дорогу, якою мають йти вірні: це дорога молитви і покаяння. Запросила усіх до внутрішньої переміни життя. Приготувала також притулок, в якому б усі могли згромадитися, сховатися та отримати зміцнення під час сучасної бурі, яка стане ще сильнішою. Таким притулком є Її Непорочне Серце.

Марія об’являється також, щоби закликати до молитви за грішників. Людство живе в нездоровій атмосфері зіпсуття, і дедалі важче стає витривати у вірності Божим заповідям, які заохочують йти дорогою любові, уникати гріха, жити в благодаті та святості. З кожним днем все більше малих дітей поглинає непогамований егоїзм, заздрість та нечистота. Найпершою і найбільш невинною жертвою стають молодь та діти. «Як багато душ іде до пекла, бо немає нікого, хто и молився і жертвував за них!» Це говорила Марія Жасінті, Фраціску і Люції, об’явившись їм у Фатімі. Сьогодні Вона говорить до нас: скільки душ можемо врятувати від пекельного вогню і допровадити до раю, якщо кожного дня будемо з Нею молитись за них і посвячуватись!

Марія вказує, що завдяки нашій співпраці, через реалізацію Її вказівок, Бог переможе зло, і таким чином кожного дня все більш затріумфує Її Непорочне Серце. Чим більше Воно буде володіти серцями і душами її дітей, Тим більше буде віддалятися від людства кара, а Ісус буде виливати на світ потоки Свого Божого Милосердя. Марія запрошує сьогодні всіх до слідування за Нею, Яка приходить з Неба на землю, щоб стати в наш час нашим спасінням.

Папа Йоан Павло ІІ стверджує, що послання Богородиці з Фатіми пов’язане з таємницею Її духовного материнства, яка виконується в історії. Це таємниця універсальна, оскільки охоплює всіх людей і кожну людину зокрема. Марія оточує всіх особливою турботою в Святому Дусі.

В дусі таємниці духовного материнства Марії стараймося зрозуміти це незвичайне послання, яке до нас почалося надходити від 13 травня 1917 року, і продовжувалося п’ять місяців аж до 13 жовтня цього ж року.

Церква свідома, що Боже Об’явлення виповнилося в особі Ісуса Христа, Який становить Його повноту, але також знає, що має обов’язок оцінювати і осуджувати приватні об’явлення згідно з критеріями їх узгодження з єдиним офіційним об’явленням.

Фатімське послання вказує на правду і дає заклик, що в своєму головному змісті є правдою та закликом Євангелія . Це послання, що є закликом до навернення та покаяння, співзвучне з закликом, скерованим до людства через самого Ісуса Христа: «Навертайтеся та вірте в Євангеліє»(Мк 1,15). В такій спосіб це послання ототожнюється з Євангелієм. Воно так само повне сили, сурове та вимогливе; але водночас є знаком нескінченної любові Бога, яка проявляється в особі Ісуса і Його Пресвятої Матері. Воно виразне та рішуче, по-материнськи повне співчуття; суворе і водночас лагідне.

Проголошене на початку минулого століття Послання Марії з материнською інтуїцією розпізнало знаки часу. Послання не має політичної, економічної чи соціально вимови. Воно єднається з Божим Планом спасіння, є подією спасіння, яке здійснює Відкуплення Христа. На Голгофі Ісус відкрив Непорочне Серце Марії і дав йому новий вимір материнської любові. Фатімське послання в нашому столітті є конкретним знаком виміру материнської любові Марії та Її опіки.

Фатімська Пані закликає через своє Послання організуватися в боротьбі зі злом під Її прапором. Жінка, зодягнена в сонце, пропонує нам протистояти Змієві, який надалі в Україні розповсюджує морок гріха та ненависті. Відродження нашого українського суспільства можливе в дусі Фатімського послання, тобто через покаяння, навернення, піст, св. Розарій, роздуми над таємницями життя Ісуса і Марії, а також через молебень Перших субот місяця, присвячений Непорочному Серцю Марії. Але також варто застановитися над ідеєю відродження світу способом, який бачив бл. о. Гонорат Козьмінський, засновник нашого згромадження. Читаючи послання Марії з Фатіми та ідеї, які залишив о. Гонорат, тепер розумію, наскільки добре, що вони написані в одному дусі – відвернути світ від самознищення, заподіяного гріхом, ненавистю та невірою. Очолює натовп людей, що ідуть на вічну загибель. Сатані залежить на тому, щоб люди забули про Бога, «втопилися» в гріхах, шкідливих звичках, знищили одне одного. Сатана різними способами вишукує, як би людину відволікти від думки про вічне життя, про те, що є святим, про любов та злагоду. В цих намірах він створює невидиме військо своїх «подвижників», які вдень і вночі розсіюють зерна безбожності та зіпсуття поміж людей. Це військо дуже добре зорганізоване в негативному впливові на суспільство. О. Гонорат вважає, що ми в своєму діянні маємо вчитись від них способів впливу. Лише тоді будемо протистояти злу, гріхові та ненависті, якщо будемо так само зорганізованими. Як вони, будемо ревні; як вони, будемо укриті і нерозпізнані; як вони, будемо Армією, з тією лише різницею, що вони - диявольською, а ми – Христовою.

Христова армія має бути зорганізованою, щоб могти протистояти диявольській армії; має бути розповсюдженою там, де діє диявол і його плід – зло; бути там, де терпить людина; всюди, де людина обтяжена гріховними звичками, і де залишається відкинутою, де не може власними силами скинути з себе гріховний баласт і в радості та вільності Божих дітей створити своє майбутнє. Христова армія має бути армією укритою, щоб проникати «туди» непомітно, без реклами, служачи безкорисливо, анонімно, але результативно, та керуючись добром людини і Божою славою.

Наступний напрямок, в якому нас веде бл. о. Гонорат – це розуміння того, що на відродження суспільства потрібна не просто велика кількість людей, організованих у Христову армію, а й наявність цих апостолів всюди, де панує гріх, ненависть та незгода, щоб донести туди Слово Життя та Послання Марії. Реалізацію цього завдання о. Гонорат бачить у створенні цілої мережі груп мирян в різних середовищах: родині, місцях праці, а особливо в середовищах, які знаходяться під загрозою посиленого панування гріха: серед дітей вулиці, наркоманів, проституток, алкоголіків, розбитих сімей. Блаженний вважає, що перебування християн-мирян в таких середовищах саме по собі вже є дуже позитивним. Він прирівнює цих мирян до овець між вовками. Така присутність «овець» є спасенною для «вовків», бо своїм добрим прикладом вони впливають на зміну поведінки «вовків». «Вовки» під впливом «овець» можуть самі перетворитися на «овець», тобто на людей, що знаходять ціль свого життя, починають вірити в Бога, змінюють свою поведінку на християнську.

Освячення праці – ось ще один напрямок впливу на позитивну зміну суспільства. В Україні за 70 років панування комуністичного ладу людям прагнули нав’язати культ праці. Хотіли зробити з праці божка, ідола, якому треба кланятися. Тепер ми є свідками того, що все це, будоване комуністами для своєї користі, зруйнувалося миттєво. Без Бога навіть поняття сумлінної праці не можливо впоїти в душі людей. Що ми тепер бачимо? Ті, що 70 років тому були господарями своєї праці і перейшли через рабство праці, не вміють тепер працювати по-християнськи. Виходячи з цього, о. Гонорат бачить величезні можливості мирян, які своїм прикладом сумлінної праці можуть вплинути на сумлінне ставлення до неї людей, з якими вони працюють в різних закладах. Служіння Богові через працю, дбайливе відношення до знарядь праці, вкладання свого серця в продукт нашої праці чинить працю кожного з нас молитвою та служінням Богові й людині.

Наступним напрямком впливу мирян на оточення є свідомість вогню Христового, який мирянин може донести до свого оточення через молитву і духовні вправи, якими поза роботою християнин заповнює свій день. Цей напрямок є дуже діяльним для середовищ, в яких вони перебувають. О. Гонорат називає таких осіб іскрами, які не залишають ні своїх родин, ні місць роботи, ні свого середовища. Ці миряни, розпалені вогнем любові на спільних зустрічах Шанувальників Непорочного Серця Марії, спішать нести цей вогонь далі, до своїх середовищ., до людей, що потребують конкретної допомоги: доглядати дітей, коли батьки перебувають на роботі, запропонувати спільне житло тим, хто його шукає, правильно порадити в рішенні проблеми, зарадити непристойним вчинкам та намірам. Іскри спішать всюди, де людина загублена, обтяжена баластом гріхів і ускладнень. Іскрам не байдуже, чим живуть ті, що біля них, бо вони з цього самого «тіста», з цього самого середовища. Вони відкриті, мають щирі наміри, служать безкорисливо, мають час для кожного, хто цього потребує. Тому люди довіряють їм свої проблеми, свої таємні думки і прагнення. Ці особи непомітно впливають на оточення, керуючи людей до добра, до Бога. Оточення під цим спасенним впливом змінюється. Процес зміни є довготривалим, іскрам необхідно багато терпеливості, наполегливої молитви та довір’я Божому Провидінню, а також міці Христової благодаті, щоб чудо преображення відбулося в душах, байдужих до віри і християнської моралі.

 

Хочеш змінити світ – почни від себе

Шукаючи в Інтернеті матеріал для реферату, я знайшла статтю на тему «Десять парадоксів соціальної трансформації», в якій автор, називаючи парадокси нашого сьогодення, підкреслює, що одним із таких парадоксів є те, що зміни, які проходять в нашому суспільстві, відбуваються за неправильним принципом: очікуються зміни в суспільстві без готовності змінити себе, і те, що випливає з цього, є наступним парадоксом: правдиве особисте перетворення вважається збоченням.

Говорячи сьогодні на нашій зустрічі про необхідність змін на краще в нашому українському суспільстві, чуючи наполегливий голос Марії з Фатіми про навернення та покаяння, ми стоїмо перед проблемою: з чого розпочати? Видається найбільш доцільним підкреслення потреби власного навернення та покаяння.

На мою думку, негативні впливи діють підсвідомо на кожного: на громадянина, на представника Церкви і на кожну сестру-монахиню. Це можна порівняти з зараженням повітря – усі ним дихаємо. Цілий ладунок аморальності, злочинності, нечесності, накопичених всіма роками комуністичної влади, лягає на наші плечі, обтяжує нас, зневолює, маніпулює нами, змінює наш менталітет, наш погляд на віру і моральність через призму сучасних комбінацій. Всі ми дивимося одне і те ж телебачення, читаємо ті самі газети, порушуємо ті самі теми під час наших годин роботи, потрапляємо під вплив тих самих шкідливих звичок. Більшість з нас знаходиться під гіпнозом абстрактних ідеалів, доктрин, утопій, нових соціальних ілюзій (вільність, демократія, ринок), сугестивного впливу ЗМІ, які за посередництвом PR – технологій маніпулюють поведінкою суспільства. Маніпулятори хочуть змінити цінності, особливо моральні, що доводить до бачення світу таким, яким вони його нам показують, а за цим іде також і наше розуміння світу та соціальної поведінки. Чи кількість розаріїв може змінити нашу поведінку? І так, і ні. Не від кількості молитов залежить наша святість, а від нашої співпраці з Божою благодаттю під час молитви і готовністю виконання Волі Божої в житті. Лише ці дві речі є важливими в дорозі до святості. А якщо ми в молитві шукаємо лише себе, свого задоволення, акцептування зі сторони оточення – це просто сучасне фарисейство.

Сьогодні, як ніколи, необхідно, – пише Йоан Павло ІІ в апостольському повчанні «Покликання і місія мирян», – щоб усі християни щиро приймали апостольську спонуку «бути святими у своєму житті» (1Пт 1,15). Усі християни заохочуються й зобов’язуються до прагнення святості та вдосконалення власного стану . Християни, зодягнені в Ісуса Христа й наповнені Його Духом, є «святими», а, значить, уповноваженими і зобов’язаними до того, щоб святість свого «існування» втілити у святість всіх своїх «дій». Апостол Павло невтомно говорить усім християнам жити так, «як це личить Святим»(Еф 5,3).

Життя згідно Духа, плодом якого є освячення, вимагає від усіх мирян наслідування Христа через прийняття Його благословення, слухання та розважання Його слів та через свідому і активну участь в літургійному та сакраментальному житті Церкви, через особисту, сімейну і спільну молитву, прагнучи справедливості, даруючи любов в усіх життєвих обставинах та допомагаючи братам, особливо меншим, бідним і тим, які страждають.

Ані сімейні турботи, ані інші світські справи не повинні залишатися поза сферою духовного життя. Тому у відповідь на своє покликання вони повинні сприймати щоденні заняття як можливість зближення з Богом для виконання Його волі, а також для служіння іншим людям, ведучи їх до єднання з Богом у Христі.

На кожному без винятку мирянину лежить радісний обов’язок праці, щоб Божий план спасіння щораз більше поширювався на всіх людей в усі часи та на всій землі . Також про цей обов’язок нагадує Марія у Фатімському Посланні. Ключовим поняттям фатімського звернення є слово «навернення», яке означає, насамперед, не знищення того, хто заплутався у своїй гріховності, а порятунок, подання грішникові руки, щоб витягнути його з гріховної залежності. Марія подає руку особі, яка признається до приналежності Церкві, а також людині релігійно байдужій. Марії залежить, щоб кожна людина почула про Боже спасіння, про Божу любов до всіх, про дорогу святості, приготовлену кожній людині Її Сином. Поряд із нашим наверненням має йти прагнення молитви як часу спілкування з Богом. Це повинна бути молитва віри та довір’я. Матір Спасителя переконує нас, що ми повинні покинути всіляке безглуздя і увійти на дорогу, вказану нам Ісусом Христом, бо « час є коротким», і нам треба щодня навертатись.

Для усіх людей на всьому світі найголовнішим у Фатімському посланні є те, що потрібно перестати ображати Бога. Молитва допоможе в особистому наверненні та виході з гріховних звичок у нашому житті.

За молитвою мусить іти покаяння, тобто зміна життя. Іншими словами, ми мусимо самі щораз більше підпорядковувати своє життя вимогам правди. Не можемо боротися до перемоги і бути знаряддям Матері Божої, якщо самі зневолені через гріх! Мусимо відвернутися від гріха і від всіляких проявів свого егоїзму. Таким чином, визволяючи себе, ми єднаємося щораз сильніше з Непорочною і стаємося здатними до визволення інших. Як народ, ми повинні особливо визволятися від неволі алкоголізму та нищення зачатого життя і каятися в цих гріхах. Даючи свідчення правді, ми безстрашно зможемо прийняти на себе терпіння і переслідування. Лише тоді будемо міцні любов’ю. Приймаючи та виконуючи Фатімське послання в нашій актуальній ситуації, ввійдемо на дорогу повної перемоги.


Роль Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії
в духовному преображенні українського суспільства

Блаженний о. Гонорат Козьмінський, засновник Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії, не уявляв відродження світу без співпраці мирян з представниками влади Церкви і чернецтва. Виконання важливого завдання мирян в преображенні світу на більш християнський є дуже важким без духовної підтримки богопосвячених осіб. Наш засновник бачив цю підтримку на спосіб духовного вогнища, яке є обов’язковим для підтримання жару в іскрах. Іскри-миряни мають виникати з розпаленого вогнища і розлітатися на всі боки. А вогнище – це чернечі будинки, в яких підтримується жар молитви. Розпалюючи вогонь любові Бога і людей, богопосвячені особи зможуть розігріти охололі серця і вчинити з них іскри правдивої ревності, запалу і посвячення. Пригадаймо слова Ісуса Христа: «Вогонь прийшов я кинути на землю, – і як же прагну, щоб він вже розгорівся!» Лк 12, 49. Лише в співпраці Вогнища та Іскор можливе виконання завдань віднови нашого краю. Вогнище – це щось постійне, стабільне та гаряче. Іскри – це щось безкінечно рухливе, швидке та холонуче. Як без вогнища немає іскор, так і без іскор немає вогнища. Ми потрібні одне одному: без мирян ми можемо згоріти, не віддаючи тепла і вогню для інших. Миряни, ніби іскри біля вогнища, розігріваються коло нас, бо йдучи в свої середовища, потребують постійного «підігріву». Інакше ж вони охолонуть, і будуть ні на що непридатні.

Особливе завдання в цій співпраці відводиться богопосвяченим особам, відповідальним від сторони Згромадження за групи Шанувальників Непорочного Серця Марії. Але можливим та необхідним є участь всіх сестер спільноти у цих зустрічах для нав’язування контактів з мирянами та для надання всілякої допомоги мирянам – як духовної, так і матеріальної. Найголовнішим завданням Згромадження щодо мирян є приблизити та пояснити їм Фатімське послання, поєднати це послання з Божим планом спасіння, придбати необхідну літературу для поглиблення серед Шанувальників віри, молитви, любові до Церкви.

Друга справа, не менш важлива, – це доступність наших домів для організації груп, а каплиць – для молитов. Оскільки справа, до якої кличе Марія з Фатіми, є дуже необхідною, кожна наша чернеча спільнота має це пам’ятати і пильнувати, як найголовнішу справу в її житті. Турбота про власне і постійне навернення, вразливість кожної сестри на образу Бога гріхом та потребу духа покаяння, до якого ще в XII столітті закликав св. Франциск Ассізький, а тепер кличе Фатімська Пані, має бути постійно в думках, молитвах та житті кожної сестри спільноти. Лише в такий спосіб спільнота буде готова до створення правдивого Вогнища, від якого буде виходити яскраве полум’я Божої Любові. Кожну зустріч Шанувальників спільнота огортає теплом спільної молитви, відкриває для них двері свого дому і серця, щоб кожна людина, що приходить до нашого дому, відчула душею, що спілкується з особами, які не тільки розповсюджують культ Непорочного Серця Марії, але й наслідують Її чесноти в своєму житті.

Каплиця – це місце молитви для сестер, але під час зустрічі, особливо в перші суботи місяця, вона має бути надана для молитов шанувальникам або для молитов разом із шанувальниками. В кожній каплиці має бути фігурка чи вівтарик, приготовлений для вшанування Матері Божої Фатімської чи Непорочного Серця Марії.

Ще є одне завдання, покладене на наше Згромадження – це мати час для інших, особливо для Шанувальників. Напевно, це не є так просто. Наші сестри мають багато обов’язків поза чернечим домом: у храмі, в катехезі чи школі, в дитячих садках, лікарнях та інших закладах праці. Але необхідно виділити час також і на справу спілкування зі світськими особами, які з нами хочуть разом прославляти Бога і мають участь в наших завданнях перед Богом та Церквою.

Все це має створити гармонію тепла, любові і зичливості для усіх, хто входить в наш дім, з нами молиться та розповсюджує культ Непорочного Серця Марії у своїх середовищах, родинах та місцях праці.


Завдання Шанувальників Непорочного Серця Марії
в освяченні себе, родини, оточення та місць своєї праці

Завдання груп Шанувальників НСМ: бути виявом виконання волі Божої, об’являти потребу красивої та чистої любові, давати мир та впроваджувати цивілізацію любові.

А. Бути виявом виконання волі Божої.

Фатіма має спеціальну харизму – це дорога, вказана Марією, дорога, якою Вона веде усе людство до спасіння. Фатіма – це місце, де діє Святий Дух, місце зміцнення віри, місце потіхи, місце, в якому є стільки навернень, стільки любові, спільних молитов, культу Марії і вірності Папі та Церкві. Від Марії маємо вчитися, як реалізувати Її послання. Найкраще виконували Її вказівки діти з Фатіми. Фатіма ставить перед нами завдання наступного змісту:

1. Актуальність культу Богородиці, Яка зобов’язує до зміни життя: маємо наслідувати Її «так» Богові.

2. Любов до Марії веде до любові Святого Духа. Через Неї об’являється тайна Пресвятої Трійці, що є найголовнішою реальністю, до якої Вона нас спрямовує.

3. Любов до Марії веде нас також до любові Церкви, духовною Матір’ю якої Вона є – Альма Матер, Любляча Матір. Справжня любов не зносить галасу, вона є тихою любов’ю. Після об’явлень Марії дітям з Фатіми відбулася зміни в їх житті. Вимоги Марії вони прийняли з абсолютним послухом, віддаючи себе Богові цілковито, розуміючи, що повинні боротися, розпочавши боротьбу з величезним запалом.

Актуальну програму для світу на сьогодні для вилікування його ран, зменшення терпінь, заспокоєння потреб дає нам Христос в Непорочному Серцю Марії, своєї Матері. Вона – Матір, а відтак – Та, що дає життя, стоїть на початку всіляких доріг і біля колиски усіх духовних змін. Слово Життя об’являє нам, що Бог є любов’ю, а також вчить, що правом зміни світу є нова заповідь любові. Тих однак, які вірують у Божу Любов, запевняє, що дорога любові відкривається для всіх людей та що не є даремними зусилля, спрямовані на повернення загального братерства.

Кожна сучасна людина має також свою дорогу, і нею є дорога хреста, тому вона і веде до нового життя. Дорога до майбуття є дорогою сьогодення, дорогою наслідування Христа. Стежки цієї дороги є стежками жертви, зречення, покаяння, а передусім – Любові, тієї, що засіяла на Голгофі. На цій хрестовій дорозі, учасниками якої всі ми є, дбаючи про Христове майбуття для світу, стоїть Матір і показує своє Непорочне Серце. Богородиця знає, чого нам сьогодні треба. Заляньмо в глибину себе і станьмо в правді перед самими собою, щиро признаймося, що Непорочне Серце, якщо навіть ми перед ним утікаємо, є нашим найбільшим прагненням.

«В послузі любові нас повинна оживляти і вирізняти певна поведінка; ми повинні піклуватися про ближнього, як про особу, яку Бог нам довірив. Як учні Христа, ми покликані ставати ближніми кожної людини, посвячуватися особливій послузі вбогим, самотнім та потребуючим»

Б. Об’явити потребу красивої та чистої любові.

Справжня любов хоче добра для тих, кого любимо. Непорочне Серце Марії хоче саме такого добра для нас – не оманливого, а повного та постійного; в Бозі, що нікого від себе не відкидає, має завжди відкрите серце, повне співчуття та заступництва, особливо для заблудлих дітей. Тоді грішник в кожній ситуації буде вислуханим та за Її допомогою знайде дорогу до Сина. Здавна Церква звикла шанувати Богородицю і називати Її «Притулком грішників», бо віддавна ніхто ніколи не чув, щоб, прибігаючи до Неї, хтось був відкинутим. З любові до Бога випливає любов до ближнього, оскільки любов до ближнього є надприродною і виникає з Божої любові, з неї ж черпає силу та чистоту. Ніхто зі святих не дорівнявся і не дорівняється Марії в любові до ближніх – до нас! Марія любить нас усіх духовною любов’ю, дбайливою та ефективною. Любить кожну душу зокрема, так, ніби лише вона єдиною була на світі. Ми маємо винагороджувати Богові за кривду! Привілей же винагороджування має тільки хрест Христовий. А усяка любов бере початок з любові Христової, об’явленої на хресті. В кожній любові є терпіння, бо вона вимагає якогось відречення себе, відмови від власних уподобань, і тому кожна любов може винагороджувати. На вівтар жертв, терпінь та недолі маємо скласти також добровільну жертву серця. «Прийми її, Отче!» Марія з Фатіми вимагала покаяння і одразу вказала на засіб його втілення – на любов.

До великих справ треба підходити з чистим серцем. А людство так забруднилося злом, що втратило поняття чистоти. Невинність вже не осягнемо, але можемо і мусимо ставати чистими через любов. Увесь бруд світу може очистити наша любов, з’єднана з Христовою любов’ю на хресті. Ісус з Назарету через хрест на Голгофі підтвердив в остаточний спосіб, що є тим «знаком, якому противитися будуть». За словами св. Бернарда, там збулося пророцтво Симеона, скероване до Марії: «А Твою душу проникне меч». Біль Її серця нерозривно єднається з вимовленим в Назареті fiat. Тому Бог дав світові материнське Серце Марії.

Нам треба любові в спільноті Церкви, бо ми тужимо за загальним братерством, за простягнутою долонею, за зичливою посмішкою. Ще більше ми хочемо перші подати руку людині в дусі єднання з послугою і допомогою. Ми вже настільки втомлені ненавистю, що маємо сили лише на любов. Силою контрасту ненависть визволяє в нас любов і ще більшу тугу за любов’ю. Нам треба любові, бо це і Боже, і людське водночас. Завдячуючи любові, ми існуємо, любов чинить нас людьми досконалими, любов є також найсприятливішим середовищем для розвитку людини. Все життя ми прямуємо до Любові Трійєдиного Бога. Нам треба любові, бо треба миру, а він є можливим тільки в братерстві. Якщо людство спрямовує всі свої зусилля на винаходи засобів масового знищення, то в порятунку світу нам допоможе геній серця і примирить усіх загальним зусиллям любові та миру.

В. Давати мир – завдання для кожного шанувальника.

Мир у світі є справою кожного людського серця. Загальна злагода і спільнота беруть початок від кожного серця, а кожне серце, його внутрішній лад і мир складають обличчя світу. Кожен з нас має відчути відповідальність за новий порядок на землі, мусить впроваджувати любов і лад до свого серця. В сьогоднішній світ ми маємо входити з рішучими діями і з повним почуттям відповідальності за відродження нашої держави. Усі народи держав Західної Європи вже присвятили себе Непорочному Серцю Марії, присягаючи Її Серцю синівську вірність, що зобов’язує тепер ці народи до діяльності в напрямку миру та любові. Україна була посвячена Непорочному Серцю Марії на 1000- річчя Хрещення Київської Русі в 1988 році. Ми розуміємо, що через цей факт і на нас тяжіє відповідальність за відродження України, що теперішній час є часом нашої діяльності. Тайну миру в світі і в Батьківщині Бог дав у руки Жінки з Непорочним Серцем і в наші руки. Згідно з Божим планом ми хочемо сьогодні дати своїм краянам життя, але життя правдиве – з Духа Святого почате. Ми прагнемо, щоб за причиною Її Непорочного Серця народжувалися люди любові, генії миру – святі. Нехай з Її Непорочного Серця бере початок суспільна любов як єдине джерело змін і всяких суспільних справ. Мир народжується не на конференціях про мир, а біля Серця Марії і в тиші домашніх вогнищ.

За допомогою Марії ми реалізуємо послання Божого миру. Наша відповідальність збільшується, оскільки зло здійснюється на наших очах, а ми не реагуємо. Ми вибираємо конформізм та вигоду. Євангельська сцена з Іродіадою та дівчиною, що танцювала, постійно повторюється в світі. Жінка, що укладає угоду зі злом, є причиною загибелі пророків, знищення творчих цінностей окремих осіб та народів; замість народження життя стає джерелом смерті мільйонів беззахисних дитячих життів; є відповідальною за знищення домашніх вогнищ, за деморалізацію молоді, сіє злидні, слабкість, каліцтво і недолю. Найгіршим є те, що найгострішим кінцем вона ранить сама себе.

Людство повинне посилено піклуватися про перевагу людського духа, а саме про перевагу особи над предметом, моральності над технікою, перевагу «бути» над «мати» і милосердя над справедливістю. Треба було б написати програму розуміння прав людини в світлі Божої правди, а також будування справедливості і братерства в світі. Фатімське послання вказує на цивілізацію любові як протиставлення запланованій і запрограмованій ненависті, яка шаленіє в сучасному світі в різних видах. Цивілізація любові заперечує, що рушійною силою історії є ненависть, бо остатнє слово належить до любові. Богородиця, що дає світу програму непорочної любові, звертається до нас як до своїх доньок та синів з українського народу. Вона є Тією, Яка передбачена Богом разом із втіленням Божої Мудрості. Фатімське послання, вказуючи на цивілізацію любові, без сумніву спричиняється до зміцнення шани Богородиці і до перетворення цієї шани в діяльну силу, щоб з її допомогою дійти до єдності віри і пізнання Божого Сина, до досконалої людини, до міри возвеличення в повноті Христа. Сьогодні беремося до боротьби за мир на землі. Мир ми бачимо у будуванні Божого Царства на землі, а дорогу до нього – в євангельській любові. Христос сам з-поміж багатьох можливостей вибрав і залишив нам заповідь любові. І приклад нам дав: «Якщо Я, Господь і Вчитель, умив вам ноги, то і ви повинні собі навзаєм вмивати ноги» (Я13,14) Ми мусимо увірувати Божому Слову і Його обітницям, взявши Євангеліє, дослівно без жодних опортуністичних алегорій, які лише прикривають нашу лінь і злу волю. Ми маємо стати на простий, хоч і важкий, шлях, бо він вимагає жертви. Ми маємо самі переконатися, чи гідні ми миру.

До цього часу світ не осягнув миру, бо прямував до нього дорогою парадоксальних методів, які не мають нічого спільного з миром. Світ хотів осягнути мир шляхом війни, рівність – шляхом революції, справедливість – шляхом кривди, волю і щастя – шляхом відреченням моральності.

А насправді війна виключає мир, революція – рівність, кривда – справедливість, а « відкинута» моральність є єдиною гарантією прав громадянина і народів. В боротьбі за духовні і тривалі цінності треба вжити зброю, але зброю любові та жертви, яка здобувається службою для інших. Ми хочемо повернути землю до Бога, а людину до іншої людини через цивілізацію любові. На організоване зло потрібно відповісти організованим добром. Справа в тім, щоб усі ми з’єдналися в цьому спільному зусиллі щоденної любові за мир для світу. Маємо впровадити любов у суспільне життя через впровадження її до наших родин, до місць роботи, суспільних організацій, а також до ЗМІ. Цю любов можемо здобути лише з нашого серця, з наших думок, зі слів та вчинків. Назовні це буде звертання до когось з усмішкою, з добротою, це буде відкритість серця і співчуття іншим в терпінні та службі. Через кожен наш вчинок любові, кожен усміх доброти ми заслуговуємо перед Господом на мир і через це прискорюємо прихід Божого Царства. Цивілізація любові допомагає перемогти страх перед майбутнім. Але непевність у завтрашньому дні ніяк не зможемо перемогти лише любов’ю. Відповіддю на наш страх є не примус чи натиск, є не сприйняття єдиної форми суспільного ладу. Відповіддю на страх, який тінню лягає на людську особистість на початку нашого століття, є спільні старання збудувати нову цивілізацію на фундаменті універсальних цінностей – миру, справедливості, солідарності та вільності. А душею цивілізації є культура свободи особи і народів, пережита в дусі жертвенної солідарності і відповідальності. Ми не повинні боятися майбутнього. Не повинні боятися людей. Кожна особа створена на образ та подобу Того, Хто є початком всього сущого. Ми носимо в собі здатність осягнення мудрості та чесноти. Завдяки цим дарам і за допомогою Божої благодаті ми можемо збудувати в цьому столітті для свого добра цивілізацію, гідну людини та правдиву культуру свободи. Ми можемо це зробити! А роблячи це, переконаємося, що сльози минулого століття приготували українську землю до нової весни.

Христове «Не бійтеся» цивілізації любові, спрямоване до світу, де людина боїться людини, де життя бояться, як смерті, де бояться всього, а інколи і самої себе. В новій цивілізації любові зникає страх. Не лякайтеся Бога, а говоріть до Нього: «Отче наш». Не лякайтеся говорити: «Отче!». Маємо прагнути бути досконалими, як Він, тому що Він є досконалим. А також – будьте досконалими, як досконалим є Отець ваш небесний (Мт5,48). Не лякайтеся правди про самих себе. Неспокій нашого серця знає найкраще сам Христос. Він знає найкраще, що є в людині.


Критерії перемоги цивілізації любові

Цивілізація вимагає не тільки зовнішніх діянь, а також і зміни життя. Вона не пропагує лише зовнішні знаки, і їй не залежить лише на кількості осягнення. Критерії її успіху і перемоги лежать в людському серці. Цивілізація любові принесе плоди, якщо в родинах запанує злагода, а в суспільних стосунках зичливість. «Переказування віри в родині і через родину становить необхідний елемент євангелізаційної місії Церкви», – стверджує Іван Павло ІІ у посланні, проголошеному 2 жовтня 1994 року. Воно скероване до учасників Пленарного засідання папської ради Родин на тему «Переказ віри в родині», що відбулося 28 – 30 вересня в Римі. Це послання продовжує ідеї з Папського Листа до Родин: «Родина є фундаментом того, що ми називаємо цивілізацією любові. Це поняття прийнялося в навчанні Церкви». Також Папа підкреслює, що «Церква стоїть сьогодні перед суспільством, яке стало занадто світським, структура якого не будується на релігійних цінностях, а навпаки – в декотрих державах, таких, як наша, домінує байдужість. Це не тільки утрудняє цей переказ віри новим поколінням, а також стає на перешкоді розуміння правдивого сенсу життя, як стверджує папський документ. Згадаймо Заповіді Любові: «Будеш любити Господа Бога свого… Будеш любити свого ближнього, як самого себе» (Мк12,30). «Бог є Любов’ю, і хто триває в любові, в Богу триває, а Бог в ньому» (1Йон 4,16). Любов Бог розливає в наших серцях через Святого Духа, який нам є даний» (З 5,5 ) Серед конкретних ситуацій, які є причиною труднощів, Папа Римський перелічує «шок від сепарації і розлучень, а також від умов праці, які доводять до того, що батьки зустрічаються з дітьми лише вечорами або і рідше. Мають бути організовані спільноти мирян, організації родин і поодиноких осіб, які без компромісів, з посвяченням, будуючи своє життя на надприродній благодаті, будуть реалізувати в собі і в оточенні постулати дослівної євангельської любові. Їхній труд над організацією і акцією в оточенні дасть свої плоди. Створиться «звичай любові», який надасть тон суспільному життю. Одні приступлять до цивілізації з надприродних намірів, інші – чисто з гуманітарних, решта – підуть силою прикладу, свідчення і моральної атмосфери. Цивілізація любові народжується в наших серцях, в яких повинна постійно горіти вічна лампадка – символ великої любові і великої жертви. В любові також має бути порядок. Є перша і друга заповідь – дві заповіді любові, і найбільш потрібним даром є любов, якою ми любимо Бога над усе, а ближнього з огляду на Бога».

Ми ж намагаємося обійти цей перший постулат і керуємося безпосередньо до людини. Ми пробуємо любити людей без Бога і всупереч його заповідей, начебто ми були експертами в любові. Потім дивуємося, що життя нас розчаровує. «Любов» стало дуже популярним словом, і ним найчастіше зловживає людина. Кожен з нас прагне любові, а Ісус є Наставником – Вчителем в цій сфері. Любити людину – це бути готовим віддати за неї життя. Чи любили ми вже в такий спосіб? Чи відчули в своєму житті таку любов?

На українській землі було пролито багато мученицької крові за суспільну справедливість. Тепер на цій ріллі треба посіяти таке зерно, щоб плід його був гідним цієї крові. Наші предки вмирали не за минуле, а за теперішнє і за майбутнє. Наше щоденне життя не може бути менш вартим від смерті тих, які відішли з цього світу. Що ми посіємо на цій українській землі, просякнутій жертвою любові, якщо не любов? Серце Києва та інших місць залишилося з раною ненависті, тож нехай тепер спливає з неї на світ струмінь любові.

З Фатімських об’явлень ми черпаємо матеріал і засоби до реалізації цивілізації любові. Наша любов мусить бути чистою. Це означає, що наші дії мають бути з чистими та безкорисними намірами. Вчинки любові є різні. Вони виражаються в молитві, терпінні, праці, всіляких індивідуальних послугах і всіх загальносуспільних справах. Йдеться про те, щоб усе, що ми робимо, робилося в дусі єдності з усією Церквою і в намірах миру. Джерело міці і любові знаходиться в Євхаристії, в ній ми єднаємося найчастіше і найкраще кожного дня. Приймаючи Причастя, ми повинні єднатися в дусі зі всіма, хто живе за програмою цивілізації любові. Святе Причастя буде для нас першою школою спільноти, рівності та єдності з людьми в свідомості появи Марії перед Христом на горизонті справи спасіння.

Будування цивілізації любові в дусі повної довіри Богові не значить, що християни відразу можуть сподіватися раю на землі. Цивілізація любові зажди буде дорогою до цілі, а не форматом якогось нового світу. Вона сама в собі є правилом руху. Вона також не означає наївної віри в те, що за любов платиться любов’ю. В християнській надії вмонтовано знак хреста. Вона є надією на перемогу коштом плати хрестом. Цей хрест виникає також з тісного зв’язку любові і правди. Платиться за любов і за правду, за солідарну любов для скривджених, а також за правду для тих, що кривдять. Християнська надія не полягає на ілюзії, що можливо коштом добрих вчинків уникнути переслідувань. Вона полягає на вірі в остаточну перемогу добра над злом, в кінцеву перемогу через хрест і труд свідчення правди і любові.

«Ми є людом життя, оскільки Бог в своїй безкорисливіій любові дав нам Євангеліє життя, через яке ми стаємо змінені і спасенні. Ми наново набуті Тим, що «дає життя», ціною Його безцінної Крові, а також через обмиванння хрестильною водою є вщепленими в Нього (Дн 3,15), наче галузки, що з одного дерева черпають соки і здатність плодоносити.


Молебень до Серця Марії

Молебень до Серця Марії виявляє у відповідний спосіб Її любов, а ця чеснота є найважливішою. Взірець любові, який подала нам Пресвята Марія, становить для нас заклик, щоб в силу наших можливостей віддзеркалити його в своєму життя. Любов є не тільки однією з найголовніших чеснот, а також початком і основою усіх вчинків. Святий Фома Аквінський пише, що подібно, як душа є життям тіла, так і любов є чеснотою над чеснотами, початком всякого діяння і заслугою всіх надприродних вчинків. Серце Марії, як і серце кожної людини, є для нас символом любові та співчуття. Шануючи це Непорочне Серце, ми думаємо передусім про досконалу любов, яка багатьох повернула до Бога та Церкви. В цій любові ми знаходимо також життєвий сенс. Зустрічаючись з несправедливістю, нам залишається звернутися до найбільш люблячого серця, Серця нашої Матері. Молитва, як спільна, так і особиста, має бути участю в безкінечній любові Бога, має нас чинити спроможними до любові в нашому щоденному житті, а через це зробити наше серце подібним до Серця Богородиці – Тієї, яка так досконало полюбила. Вимоги практикування цієї форми культу Непорочного Серця Марії мають також ще й інші наміри. Ми віддаємо хвалу Богу, який уподобав собі Серце Марії і через Нього побажав нас покликати до гідності своїх дітей і освятити наші душі. А також через своє надприродне діяння, здатність більшої пошани, досконалішої любові, щедрої жертовності, щирого винагородження і співпраці з Божою Волею, віддаємося добровільно в неволю Її Серцю. Якщо Бог вподобав Її Серце, то Воно є гідним до наслідування, оскільки, без сумніву, є істотним взірцем для Божих Дітей.

Треба себе запитати: чи молебень пошани Серця Богородиці можливо порівняти з молитвою на розарії? Як відомо, в тайнах розарія ми роздумуємо над досконалістю Марії, поєднаною з Ісусом в Його житті, ділі спасіння, воскресінні і славі. В свою чергу, молебень до НСМ ставить собі за мету вшанування Її досконалої любові, що є виразом Її життєвої досконалості. Звідси, з причини декотрих різниць між молебнями, необхідно підкреслити, що вони є цілісними. Розарій величає всю особу і життя Марії, як нашої Матері, а молебень до НСМ стосується цілого Її життя, наповненого Любов’ю. Будучи окремими, ці молебні збігаються в тих самих тайнах і чинах Марії. Досконалість Марії виникає з того, що вона є Матір’ю Бога і людей. Її святість і слава в спосіб найбільш чіткий проявляються в досконалому практикуванні любові протягом усього земного життя. З цього виходить, що молебень до НСМ є підпорядкований молебню на розарію, оскільки, вшановуючи досконалу любов Марії, ми шануємо також досконалість Її материнства. З цього приводу розарій повинен становити доповнення молебню до НСМ, бо в тому, що пов’язане з життям Марії, маємо визнати і вшанувати досконалість Її любові, найяскравіший вираз Її співчуття і материнського посвячення. Вже сам поділ тайн розарію на радісні, скорботі, світлі та славні, запевнює нас в тому, що Марія в своєму серці переживала все, що чинив Її Син Ісус. Багато святих роздумувало тайни в тісному поєднанні з Її Серцем, тим самим наповнюючи свої душі благодаттю і отримуючи завдаток майбутньої слави. Святі це чинили різними способами, а їх духовне багатство не має часового виміру і можливе до наслідування також і сьогодні.

Пригадуючи повчання святого Фоми, треба зауважити – щоб пропагувати якісь ідеї, належить на початку особисто з ними ознайомитися. Маючи за ціль пізнання Непорочного Серця Марії, треба взяти під увагу той факт, що в даному випадку серце – це не тільки частина людського тіла. В підпорядкованості Серця Марії Серцю Ісуса, перше стає досконалим взірцем співпраці з Богом – Людиною, через яке прийшло спасіння людства. Не можливо пізнати Серце Марії; ми не в змозі також відчути глибину і багатство Найсвятішого Серця Ісуса. Тільки в тиші наших сердець, при допомозі Святого Духа, ми можемо концентрувати свою увагу на роздумах таємниць віри. Великою допомогою в цьому є молебень розарію. Медитаційний характер цієї молитви єднає нашу душу з душею Марії, і наші серця з Її Серцем через постійні роздуми над змістом таємниць розарію. Розарій також є великою допомогою в нашому освяченні. Розарій – це потужна молитва, яку Церква заносить до Бога на славу Пресвятої Діви. Розарій – це Євангеліє, це також благовість, яка проголошує, що Бог так полюбив людей, що став одним з нас. Це важлива новина, яка повідомляє, що ми відкуплені і покликані до гідності Божих дітей. Це радісна новина, яка звіщає, що ми призначені до життя у вічності разом із Христом. Це свого роду Євангеліє. Таємниця особливої цінності розарію дуже проста.


Перемога Непорочного Серця в Україні

Не нам втручатися в плани Божого Провидіння, але можна покірно здогадатись, що реалізація обіцянок Божої Матері Фатімської залежить від співпраці Церкви з Непорочним Серцем Марії, яке може уможливити Богові вилив на світ благодатей, що переповнюють Серце Матері Божої. Перший вимір – це вплив Святішого Отця і єпископів, а, отже, церковної ієрархії – вони мають присвятити Україну Непорочному Серцю Марії. Другий вимір стосується вірних, всього люду Божого – він має на меті практикування молебнів Перших субот місяця, щоб і в такий спосіб показати любов і прагнення винагороди Непорочному Серцю Марії. Перша форма співпраці була вже проведена. Другий вимір співпраці постійно є перед нами.

Створення груп шанувальників Непорочного Серця Марії має на меті розбудити через мирян прагнення посвячення Її Серцю самих себе, своїх родин, колег по роботі, мирян у своїх парафіях, цілі дієцезії та всю нашу Україну, і тим самим розбудити прагнення людей до молитви та винагороди. В цьому має нам допомогти розарій, молебень Перших субот, духовні вправи, роздуми над Словом Божим та відчуття спільноти і підтримки. Лише таким чином ми станемо свідками великої перемоги Непорочного Серця Марії в нашій Батьківщині.

Додати коментар


Захисний код
Оновити