Серед кандидатів на вівтар у другій групі мучеників Другої світової війни є тиха скромна сестра зі Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії. Хілярія Емілія Глувчинська – це людина великого посвячення в послузі ближнім, завжди заглиблена в молитві. Вона прагнула згоріти у вогні Божої Любові, щоб тим полум’ям обігріти та зцілити якнайбільше душ. ЇЇ молитва була вислухана аж до цілковитої жертви життям.

Короткий біографічний опис

Емілія Глувчинська народилася 9 травня 1887 року в селі Свєрщув (Люблінська архідієцезія) в убогій сім’ї Степана та Юзефи Вєшховських. Була охрещена 16 травня 1887 року в парафії святого Станіслава, єпископа та мученика, в Верещині (Сєдлєцька дієцезія). Батьки працювали на місцевого панича Руліковського, де батько був їздовим. Свою доньку батьки виховували в дусі глибокої віри, навчаючи її ще змалку молитви та праці над собою. Закінчивши початкову школу, Емілія виїхала з родинного дому і прибула до Ченстохови, де влаштувалася працювати швачкою на фабриці. Тоді ж вона познайомилася з сестрами зі Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії. 6 січня 1912 року Емілія вступила до Згромадження Малих Сестер Непорочного Серця Марії в Ченстохові. Була прийнята до новіціату 14 січня 1914 року в Новому Місті над Пилицею і отримала ім’я с. Емілії від Імені Ісуса. В жовтні 1914 року в Новому Місті спалахнув вогонь Першої світової війни. На той час с. Хілярія була єдиною, хто не залишив дім, і готувала їжу для сестер, що переховувалися в підвалах монастиря отців капуцинів. Остаточно Мати Засновниця, Слуга Божа Анеля Роза Годецька (1861 – 1937), за наказом отця Гонората, вирішила залишити місто, що було під загрозою. Разом з новіціатом 14 травня 1915 року вона переїхала в Латвію до м. Денебурга (зараз – Даугавпілс), а потім – у Литву. Сестри розвинули широку діяльність у Вільні, оточуючи опікою знедолених війною людей. С. Хілярія працювала в кухні для бідних. Там і склала перші чернечі обітниці. Після повернення до Польщі с. Хілярія присвятила себе хворим, працюючи медсестрою. В 1920-1924 та 1926-1930 роках працювала в лікарнях Ченстохови. Разом з тим від 1924 року слугувала хворим сестрам в Генеральному домі по вул. Кляшторній, 19 в Ченстохові. Часто її просили про допомогу сестри з інших спільнот, тому по кілька місяців вона перебувала в Пясках біля Челядзі, Любліні, Цєхоцінку. Цілковито віддавалася хворим сестрам. Довічні обітниці склала 5 листопада 1924 року в Ченстохові. У 1932 році с. Хілярії доручено доглядати за хворими в новіціатському домі у Новому Місті. В лютому 1933 року було вирішено про чергову зміну місця – цим разом сестра поїхала до Варшави. Там була адміністратором дому та інтернату для дівчат по вул. Пивній, 43. Знадобилися також її медичні вміння. У Варшаві с. Хілярію застав початок Другої світової війни. У неділю 17 вересня 1939 року німці почали жахливе бомбардування, що тривало півтори доби. Горів Царський палац, кафедральний храм та багато інших будинків Старого Міста. Сестри зранку пішли до храму єзуїтів, що знаходився по вул. Свєнтоянській, щоб взяти участь в Святій Месі, але храм також постраждав від вибухів гранат, і люди залишились ув’язнені всередині храму. С. Хілярії дивом вдалося вийти. Вона побігла, щоб врятувати Пресвяті Дари в каплиці дому. Щоб подолати цей шлях, потрібно було багато сміливості, оскільки бігти довелося під градом пострілів, а в каплиці була скляна стіна. Будучи вже при дарохранительниці, сестра дістала важке поранення. Вмираючу, її забрали до санітарного пункту, і, ймовірно, поховали в одній зі спільних могил. Сестри прийшли додому лише ввечері і пішли шукати с. Хілярію, але ніде не змогли знайти її тіла. Таким чином мало здійснитися прагнення с. Хілярії зникнути з лиця землі, не роблячи біля себе розголосу.

Духовність Слуги Божої

“ Одне бідне “нічого”, – так говорила про себе Слуга Божа і так підписувалася в листах. Хотіла, щоб на неї не звертали жодної уваги, навпаки, – щоб нею нехтували. Однак своєю особистістю вона зацікавлювала багатьох людей, часом стаючи причиною спротиву, і навіть обурення. Що було приводом цього? З дитинства с. Хілярія мала велику любов до Бога, з якої і брало початок її чернече покликання: ”Прийшла [до Згромадження] для того, щоб краще служити найсолодшому Ісусу, отож любити, а особливо терпіти, відплачувати любов’ю за любов, терпінням за терпіння...” Занурена в Божого Возлюбленого, вона помічала та оточувала опікою тих, хто Йому був найдорожчим – грішників. Великим прагненням її серця було, щоб і вони пізнали Любов. Заради цього 9 VII 1928 року склала себе в жертву Господу: “Сьогодні перед Твоїм Обличчям, в з’єднанні з Твоїми заслугами, складаю себе в жертву в Найсолодшім Серцю Твоїм. Прошу, Найсолодший Ісусе, про прийняття її. Віддаюся Тобі без усяких застережень. Роби зі мною, що Тобі до вподоби... […]. О, Ісусе, Ісусе, хочу, прагну...бажаю любити Тебе нескінченною любов’ю... Ісусе, мій Ісусе, Ісусе Найсолодший! Якби весь світ обійти і привести до Тебе, Найсолодша Любове, всіх дорогих, любих моїх грішників! Дорогих тому, що Твоєю Кров’ю відкуплених; любих моїх, тому що я – одна із них... але, незважаючи на це, Ти пригорнув мене до Себе . О Ісусе, Ісусе, Ісусе... всім, всім дай Себе пізнати, полюбити.

Господь Бог прийняв щедрий дар серця с. Хілярії. Допустив її також до великої близькості із Собою. У внутрішньому діалозі давав їй молитовні наміри, одночасно даючи пізнати гріхи деяких осіб. В своїх проханнях Слуга Божа довіряла Господу Церкву, Батьківщину, правителів, залежних від алкоголю, тих, хто жив без таїнств, тих, які робили аборти, агностиків та тих, хто свідомо глузує з віри. Особливою молитвою вона оточувала священиків, особливо сповідників, та богопосвячених осіб. Жертовна відданість с. Хілярії подобался Богу. В 1931 році її попросили про спеціальну покуту за священика Яна Ковальского(1871-1940), єпископа та керівника маріавітів. Роком пізніше Господь Бог поширив коло людей, за яких мала нести покуту с. Хілярія. Зі слухняністю вона виконала всі ті прохання, завжди відновлюючи готовість скласти себе в жертву. Уділена с. Глувчинській благодать пізнання людських гріхів була пов’язана з особливою формою винагородження: щоденно приступати до таїнства сповіді. Відтак вона ставала, як ззовні, так і внутрішньо жертвою знущань сатани. Таїнсто сповіді тривало близько години або двох. Це було для сестри причиною багатьох упокорень, тому що сестри та інші вірні, які чекали на таїнство, не жалкували для неї гострих слів. Сама ж вона боронилася перед обов’язком щоденної сповіді. Важко було також знайти відповідного священика, небагатьом Господь Бог давав зрозуміти місію с. Хілярії. Про таємницю її внутрішнього життя знали лише декілька осіб. Оточення бачило в ній жертовну та здібну медсестру, людину, яка мала великі організаційні здібності. В спогадах сестер зберіглася також пам’ять про її велику любов до убогості. Глибині таємниці своєї душі сестра відкривала лише перед сповідниками та Матір’ю Анелею Розою Годецькою. На вказівку отця Спепана Шаварина OSPPE с. Хілярія почала нотувати усі свої духовні змагання і продовжувала це, незважаючи на зміну сповідника, як виразний наказ самого Христа. Зберіглися 4 зошити цих записів 1928-1938 років, і названо їх «Духовний щоденник». В «Щоденнику» с. Хілярія написала своє велике прагнення: “Ісусе, мій Ісусе, Ісусе Найсолодший, нічого не прагну, окрім любити Тебе. О мій Ісусе, якби я могла свою кров пролити і з’єднати з Твоєю на знак подяки, що так піклуєшся про найслабше створіння...”. Здається, ця молитва була почута 17. IX. 1939 року, коли сестра загинула, рятуючи Пресвяті Дари.

Церква доцінила жертву її життя. С. Хілярію включено до групи 122 мучеників Другої світової війни, беатифікаційний процес яких розпочався 17. IX. 2003 року у Варшаві. 14 XI 2003 року в Ченстохові було розпочато процес додатковий, що закінчився 6 XII 2005 року.

Автор тексту с. Богуміла Чемко (гоноратка)
Переклад з польської Юлія Главацька

Відео про с.Хілярію (польською)