Такими словами звертається Бог до кожної «забіганої» душі, що стоїть на порозі Великого посту. Слово «повернення» одразу викликає в пам’яті образ милосердного Батька та блудного сина з картини Рембрандта. Про своє споглядання цього образу пише отець Гонорат Козьмінський.
У своєму Духовному нотатнику він записує такі слова: «Зворушила мене доброта Отця, Який приймає сина і кидається йому на шию, особливо, коли я ці слова переніс на себе. Лише Бог міг скласти таку притчу і про таку доброту подумати». Через 23 роки у реколекційних нотатках отець Гонорат так пояснює цю притчу: «Того ж дня, під час роздумів, я пізнав доброту Бога щодо мене, яка за мої гріхи відплатила дорогими шатами (священством), перснем (знак любові наречених), взуттям, їжею для тіла та душі, постійною радістю». А через два роки, знову повертаючись до цієї історії: «Сумління мені докорило, що я не лише у світі змарнував духовний маєток, тобто дари Божі, але і в ордені, бо хто не робить виключно для Бога, той розкидає».
Найпрекрасніше слово, що могло вийти з людських уст, це звернення сина: «Отче, я згрішив проти Бога і проти Тебе» (Лк 15,18). І ще прекрасніший той момент, коли вимовлені були ці слова. Блудний син в обіймах Отця, так як це бачимо на геніальній картині Рембрандта. Це образ Божого милосердя, що передає делікатність, шляхетність та щедрість Божої доброти. Такий образ Милосердного Отця мав мати перед очима отець Гонорат, що підтверджує триразовий запис цієї сцени милосердя у його Нотатнику. Повернися, душе, до Милосердного Отця.
Повернися, скільки потрібно чекати? Повернися, душе до свого друга, Спасителя Ісуса Христа. Дружба, якщо міряти по-людськи, потребує певної рівності. Але у випадку дружби людини і Бога ситуація складається інакше: Бог сам дає людині все необхідне для такої дружби.
У дружбі Бога з людиною криється велика таємниця віри, що вказує на партнерство між Творцем і творінням, приносить подвійні наслідки. Їх фундаментом є вільна воля творіння; людина може прийняти Божий заклик, може його відкинути. Людина, запрошена до дружби з Богом, може розраховувати у кожній ситуації на Бога-Приятеля; може відходити, а може також приходити до Бога, але щирість дружби, також і у відносинах Бога й людини, полягає на правді. Коли Бог-Приятель говорить нам правду? Коли людина в покорі слухає голос свого сумління та помічає образ своєї слабкості. Немає прекраснішого образу, коли Бог у жесті дружби посміхається з виразом пробачення і милосердя до людини. Повернися, душе, до Бога-Приятеля.
Повернися, скільки потрібно чекати? Повернися через перемогу душі над тілом. Постанови, які беремо на Великий піст допомагають нам досвідчувати цієї перемоги душі над тілом, а часом – навпаки. Отець Гонорат, звертаючись до своїх духовних дітей, радив не ставити на перше місце фізичні обмеження (піст), а внутрішні. Вони полягали, насамперед, на терпеливому, смиренному прийнятті самого себе, своїх людських слабкостей. Поруч із цим йшло терпеливе перенесення всіх життєвих труднощів, особливо болючих та важких. А на самому кінці були вже добровільні обмеження і вчинки покути. Бо ж наші обмеження себе не є самі по собі метою, а засобом здобуття святості. Дух умертвіння це радісне визнання Бога центром цілого свого життя. Повернися, скільки потрібно чекати?
