flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

В першу суботу Великого Посту хочемо разом з Тобою, Скорботна Мати, товаришувати Ісусу, що страждає в Гетсиманському саду. Перебувай серед нас, керуй нашими думками, почуттями і прагненнями, щоб ми могли проникнути в глибину любові та терпіння Господа.

Після Тайної Вечері, на якій Христос дав Апостолом Своє Тіло і Кров, їх серця палали любов’ю. Учні переконували свого Господа, що залишаться Йому вірні навіть якщо потрібно буде йти з Ним на смерть. Тим часом надходила година темряви і випробування. Ісус привів учнів на Оливну Гору і сказав: Моліться щоб не ввійти в спокусу (Лк 22, 40б). Більшість з них залишив у саду, а з собою взяв найближчих приятелів – тих, які раніше були зміцнені спогляданням Його слави на горі Преображення, щоб тепер не піддатися спокусі, товаришуючи Йому в духовній боротьбі і смертельній тривозі. Очікував від них підтримки і втіхи, але не знайшов. Душа моя вся смутиться аж до смерті; лишіться тут і чувайте. (Мк 14,34) – просив. Вони однак залишилися паралізовані страхом, тому що перший раз побачили свого Вчителя, який відчував страх. Не могли зрозуміти, що Господь всесвіту може піддаватися слабкості. Пригнічені з журби, поснули. Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе! (Мк 14,37-38). В хвилини найважчого випробування Ісус був самотнім. Він узяв на себе гріхи всіх людей від початку світу, щоб за них винагородити Божій справедливості. Бачив також і мої гріхи та падіння. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крові,що падали на землю (Лк 22,44). Людська натура і людська воля Ісуса змагалися, щоб стати заодно з Божою волею. Ісус бачив наш страх і відразу перед терпінням, перед тим, що важке, що вимагає відречення себе. В Гетсеманії Він бачив також мене –  мої гріхи, помилки, і те, з чим борюсь тепер. Під час роздумів над цією таємницею Він прагне дати мені благодать переборювання спокус і послух волі Отця.

Сьогодні Господь питає кожного з нас: "Що зробиш для мене, щоб потішити Мене в смертельному смутку? Чи знайдеш час, щоб товаришувати мені на молитві? Чи приймеш мою волю? Чи захочеш жертвувати Мені своє терпіння? Чи побачиш мене в страждаючій людині?"

Діва Марія була утіхою для Ісусового Серця під час Його муки. Сьогодні також прагне принести Йому полегшення, закликаючи своїх дітей до молитви і винагородження. Чи слухаю Її заклики? Як відповідаю на Її прохання?

В цю першу суботу місяця прагнемо винагородити Тобі, Маріє, за нашу невдячність, котра як терня ранить Твоє Непорочне Серце. Очисти наші серця з грішних думок, прагнень і почуттів, щоб ми в цьому розважанні з’єдналися з Твоїм Найчистішим Серцем і пізнали глибину Його любові.

Син Божий входить до своєї Святині, щоб жертвувати Себе самого Отцю на спасіння людей. Чинить це через руки своєї Матері. Вона також складає жертву – жертву свого Серця. Жертвує з того, що для неї найдорожче – Свого Єдинородного Сина, а з ним віддає цілу Себе.

У видінні сестрі Луції Дитятко Ісус сказало: «Май жаль над Серцем твоєї Пресвятої Матері, оточеним терням, котрими невдячні люди ранять Його заново, і нема нікого, хто б через акт винагородження його повитягав».

Серця Ісуса і Марії домагаються від нас винагородження. Дитятко Ісус називає молебень перших субот місяця малим актом винагородження. «Це винагородження порушить Моє Милосердя, і я пробачу тому, хто мав нещастя Діву Марію зневажити». Малий акт винагородження…, а таку велику обітницю зв’язала з ним Найсвятіша Діва: «Буду присутня в годині смерті разом із благодатями, потрібними до спасіння». Можемо бути спокійні про своє спасіння, якщо як слід виконаємо молебень п’яти перших субот місяця.

Чи я зробив це мале зусилля, щоб виконати прохання Божої Матері? Чи заохочую інших до цього? А, може, чую в серці питання: Чи любиш ти мене більш, ніж оці? (Йн 21,15). Може, відчуваю заклик молитися і жертвувати в намірі винагородження?

В літургійну урочистість Жертвування Господа Ісуса в Святині тримаємо в своїх долонях свічку – символ Матері Бога, Яка несе людям Світло світу – Христа. Якщо будемо слухняні Марії, Вона зреалізує Божий план, і темрява, яка тяжіє над народами, залишиться розпорошена. Мати Божа обіцяла в Фатімі: «На горизонті темно, але видно блиск променя світла… Нарешті Серце Моє затріумфує». У Фатімі Присвята Діва обіцяла, що душі, які приймуть молебень до Її Непорочного Серця, будуть люблені Богом, як квіти, поставлені Нею для оздоби Його трону.

Чи хочу повністю належати Марії, до Її потомства, щоб Вона могла в мені і через мене реалізувати свій план? Чи вчинив я акт присвячення Її Непорочному Серцю? Яку постанову вчиню в часі цих роздумів?

 

В цьому літургійному періоді ще переживаємо таємницю Різдва Христового. Під час даних роздумів хочемо прославити Божого Сина, який для нашого спасіння став людиною, і захоплюватись великими речами, які учинив Діві Марії, підносячи Її до гідності Богородиці.

Прагнемо також винагороджувати Непорочному Серцю Марії за гріхи і зневаги супроти Її Божого Материнства. Це один із п’яти намірів, які дав Ісус Сестрі Луції з Фатіми.

Попросимо тепер Марію, щоб була з нами під час цих роздумів і керувала нашими думками, прагненнями і почуттями. Сповнилось пророцтво: «Ось Діва матиме в утробі й породить Сина і дадуть Йому ім’я Еммануїл, що значить «З нами Бог». (Мт 1, 23).

Бо Хлопятко нам народилося, Сина нам дано (Іс 9, 5).

Як же сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від Жінки (…), щоб ми прийняли усиновлення. (Гал 4, 4-5).

Наскільки велика гідність Богородиці! Розважаючи про неї і прославляючи глибоку таємницю народження Бога – Чоловіка з Непорочної Діви, хочемо виявити вдячність за дари, отримані за Її посередництвом.

Св. Августин писав: «Через падіння людині подано отруту жінкою; через відкуплення прийшло людині спасіння також через Жінку». А св. Бернард сказав: «Така є воля Того, Хто хотів, щоб ми мали все через Діву Марію».

Материнство Діви Марії вимагало величних дарів. Найближча Христові, Який є джерелом благодатей, Вона отримала їх найбільше. Діва Марія є Матір’ю Бога, але одночасно і Дівою – в значенні духовому і фізичному – і то завжди. Звання «Діва» притаманне Пресвятій Матері до такого рівня, що стало ніби Її другим Іменем власним: «Діва Пресвята».

Пресвята Богородице, Діво Маріє, вчини, щоб ми більше Тебе пізнали і любили. Прийми наші роздуми і прославу як винагородження за блюзнірства проти Божественного Материнства. Складаємо Тобі подяку, бо через Тебе отримали Божого Сина. Заступайся за нами, щоб ми були Йому вірні. Амінь.

 

Дай згоду сьогодні Пресвятій Діві промовляти до твого серця. Вона обіцяла, що в першу суботу буде об’являти свою любов і скерує до тебе своє слово. Тому відкрийся на Її присутність. Зосередься глибоко, спробуй почути, як огортає тебе надприродне почуття.

1. Ісус сказав: « Мусите наново народитись»… Так, Маріє, ці слова скеровані також до мене. Мушу наново народитись. Мушу стати як дитина. Твій Син запевняв, що до дітей належить Царство небесне. Тому допоможи мені заглибитись в містерію народження Божого Сина, щоб віднайти в цій таємниці правду про власну дорогу спасіння. А якщо не зможу зосередитись, якщо не вмію роздумувати, тим більше нехай веде мене Твоє світло.

2. Народження – це таємниця життя. Але це життя в цілому не означає самостійності. В перших роках воно цілком залежне від матері. Коли маю наново народитись, Бог дає мені найкращу Матір для моєї душі, Матір, яка зможе вести мене до святості.Ти, Маріє, є моєю Матірю. Навіть коли про Тебе не пам’ятаю, від Тебе втікаю, про Твоє добре ім’я не дбаю, а мої молитви до Тебе зайняті тільки мною самим. А, може, навіть інколи Тебе раню…

3. Знаю, що через акт цілковитого посвячення Тобі стаю Твоєю дитиною – дитиною в Твоїх святих долонях. Тоді це Ти несеш мене через життя. З висоти Твоїх материнських рамен свят виглядить так само небезпечно, темрява залишається темрявою, спокуса - спокусою, зло – злом, але я не боюся, бо перебуваю в безпеці. Ти є зі мною. Як Мати відповідаєш за моє життя. Як Мати кохаєш мене більше, ніж себе саму. Як Мати Бога бачиш в мені відбиття Ісуса, а в моєму серці спостерігаєш, зберігаєш і роздмухуєш Божий вогонь святості.

4. Потім надійде день народження – велике свято для Тебе і для мене, хвилина, коли знайдусь в Твоїх раменах: нагий, безпорадний, цілковито залежний від Тебе. Як вифлиємський Ісус. Допоможи мені в цій годині виповісти акт віддання Тобі цілим серцем, цілою душею, з усіх сил, щоб Тебе кохати, розповсюджувати Твою честь і Тобі служити.

5. Народження - це початок дороги в Твоїх раменах. Потім кожного дня мушу вчитись бути залежним від Тебе. Це не дасться легко, тож покажи, що є Матір’ю – доброю, чутливою і вірною. Скажеш мені, що коли заберу назад свою свободу, не затримаєш мене …То що ж зробити, щоб забезпечитись перед власною малою свободою? Пам’ятаєш, що люди, які служили Тобі переді мною, знайшли найпростіше розв’язання. Яке? Щоденне відновлення акту віддання. Це печать вірності. З часом я помічу, що зберіг посвячення Тобі завдячуючи Твоїм зусиллям, а не моїм заслугам.

Закінчилося твоє марійне розважання. Ще хвилину залишись в колі молитви, щоб себе запитати: що під час цих роздумів було для мене найважливішим?

 
Дозволь, щоб Пресвята Діва Марія заспівала в твоєму серці свій радісний гімн Мagnifikat . Богородиця обіцяла, що дозволить тобі сьогодні брати участь у своїх власних роздумах! Тому відкрийся на Її натхнення і дозволь, щоб провадила тебе дорогами Божих замислів. Нехай слова цієї медитації стануть твоїми власними словами, тоді зможеш почути голос Діви Марії, спрямований особисто до тебе.
1. З подивом вдивляюсь в Твій поспіх, Маріє. Ще хвилину тому я була зайнята щоденними справами. Не пройшло багато часу від моменту, коли, нерозпізнана на землі,Ти оселилася в духу на Божих висотах. Світ Тебе не цінував, але небо похилялося низько над Тобою, захоплюючись Твоєю покорою, Твоїм служінням Богу в людях і Твоєю любов’ю, яка виявлялась в щоденній метушні, за яку ніхто не платив – тільки небо.
Хвилину тому я вчилася від Тебе укритого від світу життя. Мені здавалось, що потрібно закритись в фортеці молитви і розважанні. Відвернулася від світу… Думала, що можу ним погорджувати, коли він такий недосконалий і грішний.
Дякую Тобі, що повчаєш мене молитви, в якій йдеться про послух Богу і вчиш говорити Йому своє « так». Бачу, що християнство не замикається в сфері духовного життя. Звичайно, Таємниця Благовіщення – це підстава історії спасіння, але разом з тим тільки її початок…
2. В другій тайні розарію поспішаєш зі свого тихого життя в світ. Виходиш з тіні. Більше того, чиниш це з поспіхом. Для чого?
Посміхаєшся, Діво Маріє, до мене, як до дитини, яка ставить дорослі запитання, будучи не в стані зрозуміти відповіді. Бо кого не торкнулася благодать, яка була плідною в таку велику радість, що не поміщалась ані в духові,ані в душі, і потребувала вираження через тіло, той не зрозуміє, чому Ти побігла через гори до своєї родички Єлизавети. Окрилила Тебе радість. Зрозуміла, що здійснилось усе, про що мріяли всі покоління!І мусила це занести іншим.
Тільки… тут не йдеться про велику благодать. Пресвята Маріє, допоможи мені зрозуміти, що кожна благодать, яку уділяє Господь, є велика дуже велика! Цього можу не досвідчувати, бо моє серце настільки мале, що прийме Божу благодать не великою мірою з неба, а лише своєю власною малою мірою. Навчи мене, Діво Маріє, приймати благодаті так, як Ти. Нехай моє серце співає з радості, що Бог похиляється наді мною.
3. Отримавши благодать, Ти думала з вдячністю про Бога , а не про себе. Не думала про своє призначення. Думала про те, що прийшов вже час, Бог приходить в цей світ, що серед нас є чудес із чудес! Прагнула ділитись радістю! Побігла до Єлизавети, яка в своєму лоні теж носила радість.
Тому, Діво Маріє, дай відчути смак радості. Бо тільки з радісним серцем я можу іти в світ , щоб переконати засмучених, знеохочених, байдужих і навіть злих, які ненавидять добро. Допоможи мені, Богородице, ніколи не бути сумним апостолом. Такий бо апостол не є свідком дії благодаті серед людей.