flag-ua-honoratki

                                                                       
header-sample

Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, Матір’ю Ісуса та з Його братами (Ді 1,14).

Кожної першої суботи місяця, ми збираємось на молитву з Марією. Особливо зараз, в октаві Зішестя Святого Духа, можемо бути впевнені, що Вона є з нами і випрошує дари Духа.

О Маріє, Наречена Святого Духа, Мати Церкви, допоможи нам відкрити наші серця і розум на дію Святого Духа,щоб здійснив у наших душах зміни, щоб ми стали новими людьми, які живуть не згідно тіла, а згідно Духа. Прийди, Духу Правди і Любові! Прийди, Утішителю! Прийди, світло сумлінь!

Блаженний Папа Йоан Павло II в енцикліці Про Святого Духа в житті Церкви і світу написав:

Хоча фактом історичним є те, що Церква вийшла з Вечірника у день П'ятидесятниці, так само можна сказати, що ніколи його не залишив (…) Перебуває в молитві, так само як перебували апостоли разом з Марією (…)

Завершимо наші роздуми молитвою св. Людовіка Гріньйон де Монтфорта:

Духу Святий, почуй наш заклик і разом з Твоєю вірною Нареченою, Марією, поклич і сформуй справжніх Божих дітей. У Ній і через Неї Ти сформував Голову вибраних, Христа. Разом з Нею і у Ній запрагни сформувати члени з'єднані з Головою. Усі святі, які були і будуть аж до кінця світу, є справою Твоєї любові поєднаною з Марією. Святий Духу, Духу Утішителю, Котрий в день П'ятидесятниці зійшов на апостолів, наповнюючи їх серця благодаттю, любов'ю і мудрістю: благаю Тебе в ім'я Твоєї щедрості і безкінечного Милосердя, зійди також до моєї душі з Твоєю благодаттю і дозволь їй відчути невимовну солодкість Твоєї любові. Амінь

РОЗДУМИ НА ТРАВЕНЬ Таємниця «Вознесіння Господнє»

Ісус Христос возноситься на небо,щоб приготувати нам місце.

В домі Отця мого багато жител… – сказав. – Іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму,щоб і ви були там, де я.( Йн 14,2-3)

В архієрейській молитві Христос просив про вічне щастя для нас:

Отче! Хочу, щоб ті, яких мені Ти передав,перебували там, де і я, щоби вони були зі мною та й бачили мою славу, яку Ти дав мені, бо полюбив єси мене перед заснуванням світу. (Йн 17. 24).

Небо – це участь в славі щастя Христа. Це «бути завжди з Господом», який зможе заспокоїти наші найглибші прагнення, обдарувати життям в повноті. Всі ми прямуємо до тієї самої цілі – Неба, але доріг є багато. Хоча кожному Бог визначив окремий шлях і завдання, однак не прямуємо туди самі. У матеріальному світі все є взаємопов’язаним і впливає одне на одне. Але ще міцніші зв’язки існують в духовному світі. І гріх, і добро мають суспільний вимір. Ніхто не стає святим без допомоги інших. Тільки у вічності довідаємось, кому і чим завдячуємо.

Як,отже, часто, я думаю про Небо? Чи в щоденних клопотах пам’ятаю про сенс і ціль людського життя?

Яких старань докладаю, щоб пізнати Бога і отримати щастя, яке Він нам приготував?

Який вплив на рішення, які роблю, має моя віра в вічне життя?

Життя на землі настільки швидкоплинне… Чи те, що роблю, має вартість з огляду на вічність? Чи випливає з любові, яка ніколи не промине?

Яким чином стараємось поглибити нашу віру? Чи знаходимо час на читання Святого Письма і релігійних книг? Чи молимось про примноження віри?

Під час одного з об’явлень Діви Марії троє пастушків були проникнуті світлом, яке переказала їм Пані:

Це світло ввійшло до нашого нутра, – писала Луція, – до найглибшої глибини душі, і спричинило, що ми бачили себе в Богові, Який є тим світлом, виразніше, ніж у найкращому дзеркалі.

Побачене викликало в дітей настільки гаряче прагнення неба, що вони просили Божу Матір, щоб забрала їх туди. Франциск і Гіацинта отримали обітницю, що незадовго там будуть, натомість Луцію, яка мала виконати певну місію на землі, Пресвята Діва потішила запевненням:

Моє Непорочне Серце буде твоїм захистом і дорогою,що приведе тебе до Бога.

Слова Діви Марії можемо віднести і до себе, вибравши Її дорогу життя та вірячи, що вона нас ніколи не залишить, якщо в небезпеках і потребах будемо до Неї прибігати.

На закінчення подякуємо Божій Матері та довіримося Її опіці. О Маріє, Мати Церкви, дякуємо Тобі за Твою любов і материнську турботу, з якою піклуєшся про наше спасіння. Сховай нас у своєму Непорочному Серці, оберігай перед небезпеками, щоб ми осягнули нашу ціль – Небо.

 

Таємниця V скорботна

Смерть Ісуса на Хресті

Ця таємниця наближає нас до пробитого списом Серця Спасителя і з’єднаного з Ним в терпінні Серця Його Матері.

Любов Ісуса Христа,Сина Божого, через Голгофу вказує нам виразно любов самого Бога:

З цього ми спізнали любов,бо Він за нас поклав свою душу (1 Йн 3,16)

Його добровільна жертва є найбільшим даром, який Він уділяє кожній людині. Полюбив мене й видав Себе за мене. (Гал 2,20). З пробитого Серця Спасителя народилася Церква, яка є спасенної крові. Найсвятіше Серце Ісуса – це джерело, з якого випливають благодаті таїнств. Тому можна стверджувати, що таїнство Євхаристії є даром Найсвятішого Серця Ісуса. Палкий молебень до Серця Ісуса оживляє культ Святого Хреста і підсилює любов до Пресвятих Дарів. З висоти Хреста Серце нашого Господа дало нам ще один дорогоцінний дар – свою Матір:

Жінко,ось Син Твій. Ось Матір Твоя (Йн 19,26-27)

Діва Марія, стоячи при Хресті Сина, терплячи з Ним, народжувала членів Містичного Тіла Христа. Її Серце, з’єднане з Серцем Ісуса, також було пробите мечем болю. Папа Пій XII писав про культ Серця Ісусового: «Щоб з культу Пресвятого Серця Ісуса спливали на християнське суспільство,а навіть на весь людський рід, рясні благодаті,вірні повинні єднати з ним стисло культ Непорочного Серця Марії. В справі людського Спасіння Пресвята Діва Марія була з волі Бога нероздільно з’єднана з Христом так, що наше спасіння звершилось міццю стислого зв’язку любові та терпіння Ісуса з любов’ю і болем Його Матері. Тому годиться, щоб християнський народ, котрий отримав Боже життя від Христа через Діву Марію, віддаючи належну шану Найсвятішому Серцю Ісуса, вшанував також Серце Небесної Матері актами відданості, любові, вдячності та винагородження.

Посвячення Найсвятішому Серцю Ісуса і Непорочному Серцю Марії має за ціль передусім відплатити любов’ю за любов. З цього виникає потреба винагородження цій Любові за кривди Їй учинені – зневаги, занедбання, забуття.»

Що я можу зробити, щоб направити кривди та зло, як винагородити за гріхи проти Бога і ближнього?

Якої жертви з власної любові очікує від мене Серце Ісуса і Серце Марії,щоб повніше і досконаліше єднатися з Євхаристійною Жертвою?

З якою постановою піду з цього молебня?

 

В першу суботу Великого Посту хочемо разом з Тобою, Скорботна Мати, товаришувати Ісусу, що страждає в Гетсиманському саду. Перебувай серед нас, керуй нашими думками, почуттями і прагненнями, щоб ми могли проникнути в глибину любові та терпіння Господа.

Після Тайної Вечері, на якій Христос дав Апостолом Своє Тіло і Кров, їх серця палали любов’ю. Учні переконували свого Господа, що залишаться Йому вірні навіть якщо потрібно буде йти з Ним на смерть. Тим часом надходила година темряви і випробування. Ісус привів учнів на Оливну Гору і сказав: Моліться щоб не ввійти в спокусу (Лк 22, 40б). Більшість з них залишив у саду, а з собою взяв найближчих приятелів – тих, які раніше були зміцнені спогляданням Його слави на горі Преображення, щоб тепер не піддатися спокусі, товаришуючи Йому в духовній боротьбі і смертельній тривозі. Очікував від них підтримки і втіхи, але не знайшов. Душа моя вся смутиться аж до смерті; лишіться тут і чувайте. (Мк 14,34) – просив. Вони однак залишилися паралізовані страхом, тому що перший раз побачили свого Вчителя, який відчував страх. Не могли зрозуміти, що Господь всесвіту може піддаватися слабкості. Пригнічені з журби, поснули. Симоне, ти спиш? Не міг єси чувати ані однієї години? Чувайте ж, моліться щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе! (Мк 14,37-38). В хвилини найважчого випробування Ісус був самотнім. Він узяв на себе гріхи всіх людей від початку світу, щоб за них винагородити Божій справедливості. Бачив також і мої гріхи та падіння. Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крові,що падали на землю (Лк 22,44). Людська натура і людська воля Ісуса змагалися, щоб стати заодно з Божою волею. Ісус бачив наш страх і відразу перед терпінням, перед тим, що важке, що вимагає відречення себе. В Гетсеманії Він бачив також мене –  мої гріхи, помилки, і те, з чим борюсь тепер. Під час роздумів над цією таємницею Він прагне дати мені благодать переборювання спокус і послух волі Отця.

Сьогодні Господь питає кожного з нас: "Що зробиш для мене, щоб потішити Мене в смертельному смутку? Чи знайдеш час, щоб товаришувати мені на молитві? Чи приймеш мою волю? Чи захочеш жертвувати Мені своє терпіння? Чи побачиш мене в страждаючій людині?"

Діва Марія була утіхою для Ісусового Серця під час Його муки. Сьогодні також прагне принести Йому полегшення, закликаючи своїх дітей до молитви і винагородження. Чи слухаю Її заклики? Як відповідаю на Її прохання?

 

В цю першу суботу місяця прагнемо винагородити Тобі, Маріє, за нашу невдячність, котра як терня ранить Твоє Непорочне Серце. Очисти наші серця з грішних думок, прагнень і почуттів, щоб ми в цьому розважанні з’єдналися з Твоїм Найчистішим Серцем і пізнали глибину Його любові.

Син Божий входить до своєї Святині, щоб жертвувати Себе самого Отцю на спасіння людей. Чинить це через руки своєї Матері. Вона також складає жертву – жертву свого Серця. Жертвує з того, що для неї найдорожче – Свого Єдинородного Сина, а з ним віддає цілу Себе.

У видінні сестрі Луції Дитятко Ісус сказало: «Май жаль над Серцем твоєї Пресвятої Матері, оточеним терням, котрими невдячні люди ранять Його заново, і нема нікого, хто б через акт винагородження його повитягав».

Серця Ісуса і Марії домагаються від нас винагородження. Дитятко Ісус називає молебень перших субот місяця малим актом винагородження. «Це винагородження порушить Моє Милосердя, і я пробачу тому, хто мав нещастя Діву Марію зневажити». Малий акт винагородження…, а таку велику обітницю зв’язала з ним Найсвятіша Діва: «Буду присутня в годині смерті разом із благодатями, потрібними до спасіння». Можемо бути спокійні про своє спасіння, якщо як слід виконаємо молебень п’яти перших субот місяця.

Чи я зробив це мале зусилля, щоб виконати прохання Божої Матері? Чи заохочую інших до цього? А, може, чую в серці питання: Чи любиш ти мене більш, ніж оці? (Йн 21,15). Може, відчуваю заклик молитися і жертвувати в намірі винагородження?

В літургійну урочистість Жертвування Господа Ісуса в Святині тримаємо в своїх долонях свічку – символ Матері Бога, Яка несе людям Світло світу – Христа. Якщо будемо слухняні Марії, Вона зреалізує Божий план, і темрява, яка тяжіє над народами, залишиться розпорошена. Мати Божа обіцяла в Фатімі: «На горизонті темно, але видно блиск променя світла… Нарешті Серце Моє затріумфує». У Фатімі Присвята Діва обіцяла, що душі, які приймуть молебень до Її Непорочного Серця, будуть люблені Богом, як квіти, поставлені Нею для оздоби Його трону.

Чи хочу повністю належати Марії, до Її потомства, щоб Вона могла в мені і через мене реалізувати свій план? Чи вчинив я акт присвячення Її Непорочному Серцю? Яку постанову вчиню в часі цих роздумів?