Таємниці Господні
http://delaetedom.ru/
опрацювання: с. Алексія Карпусь та с. Тереза Захарченко

 

СВЯТИЙ ФРАНЦИСК народився в 1181 або 1182 року в Ассизі – невеликому древньому місті в Умбрії (Центральна Італія), в багатій міщанській сім'ї. Його батька – торговця сукном – звали П’єтро Бернардоне; мати – Піка – була родом з Франції. При хрещенні

вона дала синові ім'я Джованні (Йоан); проте батько, що був у той час в поїздці, після повернення назвав хлопчика Франциском (по-італійськи – «Франческо», тобто «Француз»), очевидно, через позитивне ставлення до країни, з якою він підтримував торгівельні зв'язки. Навчався Франциск недовго. Коли хлопцеві виповнилося 14 років, його батько вирішив, що шкільної премудрості той має досить, і з 1196 року Франциск разом з братом вже допомагав батьку в торгівлі сукном. Лідер і улюбленець ассизської молоді, він проводив дні своєї юності безтурботно й весело, а скупуватий батько не жалів грошей для свого улюбленого сина.

Продовжуючи мріяти про лицарську кар'єру, навесні 1205 р. він відправився у новий похід в Апулію. У Сполето під час сну він побачив прекрасний Великий Палац, повний зброї і прикрас. Коли він запитав, чий це палац, зверху була дана відповідь, що все належить його воїнству. Не зрозумівши духовного сенсу побаченого, прихованого в скарбах премудрості Божої, Франциск приймає його за знак, що віщує успіх у військовому поході. Наступної ночі вві сні Франциск чує заклик слідувати за Господом. Це стало початком його навернення: він втратив бажання до розваг і почав поступово віддалятися від світу, присвячуючи час роздумам та прагнучи визначити свою подальшу життєву дорогу.

Важливим моментом його навернення виявилася зустріч з прокаженим, в якому він побачив страждаючого Христа і обійняв його. Згодом Франциск часто допомагав прокаженим. 1206 р. Франциск відбув паломництво до Риму. Після повернення під час молитви перед розп'яттям в церкві св. Дем’яна він почув голос, що говорив: «Іди, Франциску, відбудуй мою Церкву...»

В 1224 р. на горі Альверна Франциск отримав стигмати:

на його руках, ногах і в боці з'явилися рани – сліди Страстей Господніх

Франциск ніколи не був байдужим, а завжди намагався творити добро. Отож він, немов один з вищих духів, то піднімався по сходах Якова до Господа, то сходив до ближніх., оскільки так мудро розподілив увесь свій час, що частину його присвячував праці на благо ближнім, а іншу – зосередженому спогляданню і сходженню. Тому він інколи вирушав у різні місця заради турботи про здоров'я і порятунку інших людей, а потім, залишивши шум і метушню натовпу, шукав місця для спокою і самоти, де міг спокійно поринути в роздуми про Господа і обтрусити зі своїх ніг порох, що прилип за час спілкування з людьми.

За два роки до віддання свого духа Богові, Франциск, ведений промислом Господнім, після наполегливої праці пішов на гору Альверна. Там він по своєму звичаю почав сорокаденний піст на честь святого Архангела Михаїла і дуже гаряче прагнув побачити небесне.

І ось з волі Господа Франциск відчув, як примножуються в нім дари милості Всевишнього. Так він був піднесений на висоту як вірний раб, що прагнув зрозуміти волю свого Господа і завжди з найбільшим завзяттям прагнув її виконати. Його душі було дано пізнати, що він повинен відкрити Євангеліє, і тоді Христос об’явить, що Господу найбільш угодно буде в нім і від нього. Тоді Франциск помолився і з великою любов'ю до Господа, узявши з вівтаря книгу Святого Євангелія, попросив свого супутника, вірного Господу, щоб той в ім'я Пресвятої Трійці тричі її відкрив. Коли чоловік триразово розкривав книгу, щоразу потрапляв на опис Страстей Господніх. Тож муж, вірний Господові, сказав, що, оскільки наслідував Христа в справах свого життя, так слід йому, перш ніж перейти від світу цього, уподібнитися Христу і в Його стражданнях. І хоча тіло його, виснажене суворим життям, вже розділяло з Христом Його Хрест і було цілковито знесилене, все ж він анітрохи не занепав духом і був натхненний надзвичайно великим бажанням мучеництва. Загорілося непереможне полум’я любові до Ісуса, полум’я таке сильне, що й великі води не могли б загасити його.

Палаючи полум'ям серафимської любові, возносився він до Господа з великою любов'ю, і співчуттям своїм перетворювався в Того, Хто, багатий милістю, ради нас побажав бути Розіп’ятим.

Коли ж настав ранок Воздвиження святого Хреста, Франциск, як і раніше, молячись на горі, побачив Серафима з шістьма крилами, що спускався з висоти небес, крила якого сяяли вогненним блиском. У стрімкому польоті серафим досяг у повітрі того місця, де молилася Божа людина, і тут серед його крил з'явився образ Розіп’ятої Людини, руки і ноги якої були розкинуті на зразок хреста і до Хреста прибиті. Два крила серафима були над головою, двома він підтримував своє тіло у польоті, а нижніми двома прикривав тіло.

Побачивши це, заціпенів чоловік Божий – радість разом зі скорботою пронизала його серце. Дуже радів він даній йому милості, бо розумів, що під виглядом Серафима з'явився сам Христос, але скорбота і співчуття до Розіп’ятого на Хресті немов меч пронизували його серце. Він дивувався вражаючому видінню і нарешті зрозумів (Господь відкрив йому) що за задумом Божим це видіння саме таким з'явилося його очам, щоб приятель Христа заздалегідь знав, що не мучеництвом плоті, а великим прагненням духу він зможе уподібнитися Христу Розіп’ятому. І коли видіння зникло, в серці його залишився чудовий вогонь, але й на тілі залишилися не менш дивні знаки. І на руках його, і на ногах почали з’являтися сліди,немов від цвяхів, таких самих, які він незадовго перед цим бачив на тілі Розіп’ятого. Здавалося, що і руки його, і стопи посередині були наскрізь пронизані цвяхами, так що слід від головки цвяха було помітно на внутрішній стороні рук і на зовнішній стороні стоп, а вістря немов вийшло зі зворотного боку, оскільки слід від головки цвяха був чорним і округлим. На правому боці, немов пробитому списом, роздувся багровий рубець, з якого часто сочилася кров, зрошуючи туніку. Раб Божий, побачивши, що настільки явні рани неможливо буде приховати від найближчих його товаришів, і в той же час боячись оповістити таємниці Господні, перебував у болісному подиві, не знаючи, чи краще йому самому розповісти їм про це, чи промовчати. Нарешті він покликав до себе декількох братів і, не відкриваючи їм суті справи, а представивши це як якийсь сумнівний випадок, просив їх ради. Один з братів на ім'я Іллюмінат, розуміючи, що Франциску знову було якесь дивне видіння, від якого він і впав у такий подив і розгубленість, сказав так: «Брате, ти знаєш, що таємниці Господні відкриваються тобі не лише ради твого блага, а й для блага всіх інших. Отже, на цій підставі слід остерігатися, що, промовчавши про те, від чого багатьом має бути користь, ти будеш засуджений за те, що закопав свій талант у землю».

Заохочений цими словами, святий муж сказав, як і інший пророк: «Слава праведному!» Потім, хоча й з великим страхом, розказав про своє видіння, додавши, що Той, Хто йому з'явився, відкрив ще багато чого, про що він, поки живий, не зможе розповісти жодній людині. Потрібно також припустити, що в мові цього блаженного Серафима, на Хресті Розіп’ятого, були проречені слова, яких людині не можна переказати.

Після того, як любов Христова перетворила того, що любить, в той же образ, Франциск провів на самоті сорок днів, а коли настало свято Архангела Михаїла, муж ангельський Франциск зійшов з гори, несучи з образ Розіп’ятого – не кам'яні скрижалі, людиною списані, а зображення, створене на живій плоті перстом Бога Живого. Оскільки правильніше приховувати таємниці Господа, муж, посвячений в Його таємниці, наскільки міг, прагнув ховати ці знаки.

Проте, оскільки Господеві угодно відкривати багато чого для слави Своєї, Він Сам, Який дав Франциску ці стигмати, відкрив через нього настільки явно такі чудеса, що таємна і чудова сила цих стигматів виявила себе безліччю чітких знаків.

З «Legenda maior» св. Бонавентури (глава XIII – «Про святі стигмати»)