Отець Гонорат Козьмінський
http://delaetedom.ru/
Родина Козьмінських жила на Підляшші з давніх часів, і належала до корінних мешканців цього краю. Стефан Козьмінський виконував функцію повітового будівельника в Білій Підлясці. Він користувався великим авторитетом серед місцевих жителів. Рано помирає його перша дружина, і Стефан одружується вдруге з Олександрою Каль. В цьому подружжі народжується 16 жовтня 1829 року майбутній о. Гонорат. Хлопчик отримує під час хрещення чотири імені: Флорентин, Вацлав, Іван і Степан. Вдома хлопця називали другим іменем, тож всі його знали як Вацлава.

 

Тут був початок усього

Часи на Підляшші були важкі, а згодом стали ще важчими. Спалахнуло листопадове повстання, а після його поразки настав період посиленої русифікації. І саме в такій атмосфері й серед таких труднощів юний Вацлав починає навчання. Дуже рано, маючи лише вісім років, він переходить до повітової (середньої) школи, але гімназії, яка мала добру славу, він так і не закінчив.
Через невідомі причини батько Вацлава вирішує залишити Білу Підляську і Підляшшя, незважаючи на всі зв’язки, що від поколінь поєднували його рід із тією землею. Козьмінські переїхали до Влоцлавка, де Степан одержав посаду будівельника Куявського повіту. А оскільки у Влоцлавку не було гімназії, хлопців - Вацлава і його старшого брата - віддали до школи у Плоцьку. Брати проживали на квартирі в родині Леманських. Там Вацлав подружився із сином Леманських Казимиром, юнаком релігійно байдужим, і, мабуть, саме тому в юного Вацлава починаються проблеми з вірою. Але з наукою жодних труднощів не було, і юнак закінчує гімназію в дуже молодому віці, в 1844 році, маючи п’ятнадцять років.

Важкі випробування для молодого юнака

На навчання Вацлав приїжджає до Варшави, де вступає до новоствореного Художнього інституту. Він хоче, як батько, стати будівельником. І все йшло добре аж до 2 вересня 1845 року, коли життя завдає йому першого удару: несподівано помирає батько. Потім був другий удар: за декілька місяців після смерті батька, 23 квітня 1846 року, Вацлава арештовують і тримають у Варшавській Цитаделі. До сьогодні не зовсім зрозуміло, чим керувалась царська влада, арештовуючи юнака.
Зате через призму цієї події ясно проглядається причина глибокої внутрішньої переміни молодого хлопця. Бо ж зважмо: саме тюремна ізольованість сприяє роздумам над вірою і невірою інколи більше, ніж реколекції. І ще зважмо таке: глибока психічна депресія, в яку потрапив Вацлав у тюремній камері, дозволила йому, - що трапляється тільки вразливим одиницям, - відбитись від психічного дна і перейти на вищий ступінь психічної інтеграції. Переломний момент настав під час свята Успіння Пресвятої Богородиці.
Мати Вацлава робила дві справи, необхідні у таких випадках: гаряче молилась про звільнення сина і чинила все, щоб це звільнення прискорити. І ось настав березневий день 1847 року, коли в одну з неділь Великого посту Вацлав Козьмінський покинув мури Цитаделі. Природним наслідком перелому, пережитого у в’язниціі, було те, що декількома тижями пізніше Вацлав відбуває генеральну сповідь у Влоцлавськім храмі Реформатів. Сповідь відбулася в неділю Доброго Пастиря. Ще одну вівцю Ісус взяв на Свої плечі. Велика радість сповнила серця обох Матерів: Небесної, заступництво якої виявилось таким успішним, і земної, любов якої здобула ще одну перемогу.

Зростає зерно покликання

А далі життя продовжується: Вацлав продовжує навчання у Варшаві. Переломним моментом на життєвій дорозі Вацлава стає його знайомство з о. Прокопом Латинським, капуцином, відомим провідником душ і популярним автором релігійних творів. До цього священика Вацлав приходить з наміром відправити ювілейну сповідь, бо саме в тому році новообраний Папа Пій ІХ оголосив надзвичайний папський ювілей. Мабуть, під час цієї сповіді, Вацлав відкрив у собі чернече покликання. Думка про це зароджувалась в юнака поволі, аж поки міцно не вкорінилась в його свідомості. Ще того самого року Вацлав вирішує вступити до чину Братів Менших Капуцинів. Мати дуже боляче це пережила, як не раз буває в таких випадках. Незважаючи на приналежність до людей релігійних, вона спочатку не погодилась із рішенням сина. Може, надіялась на його допомогу у вихованні молодших дітей? А, може, мала якісь інші плани щодо майбутнього улюбленого сина? Цього ми не знаємо.
Але сам Вацлав не покидав свого задуму і постанови. 8 грудня 1848 року він постукав до воріт Капуцинського монастиря по вул. Медовій у Варшаві.
Позаду залишилася школа, товариші, родина. Треба було забути про дитячі мрії і юнацькі плани стосовно майбутнього - зовсім іншого, ніж те, на яке він так несподівано зважився. Тільки Господь знав усі його думки, змагання і внутрішню боротьбу. А Бог був з ним. Вже 21 грудня відбулись облучини в чернечу рясу. Вацлав отримує нове ім’я – Гонорат.
Швидко пролетів перший рік, під час якого Вацлав - Гонорат придивлявся до капуцинської братії, а Чин вивчав його. Як же інакше все це виглядало зсередини! Треба було зробити багато поправок у попередніх уявленнях про чернече життя. Та й не могло бути інакше, бо чернече покликання не є чимось незмінним, воно є життям, і в життєвих випробуваннях знаходить свій вимір. Крім того, новіціят дав Гоноратові можливість глибшого розуміння правил св. Франциска; терпеливого відкривання дії Св. Духа в історії капуцинського Чину, навколо себе і в собі.
Тимчасові чернечі обітниці Гонорат склав через рік після початку новіціату в Любліні, куди переїхав у зв’язку з тим, що там був центр навчання Польської капуцинської провінції. Там теж 18 грудня 1850р. склав довічні обтниці. У наступному році брат Гонората вже був у Варшаві, де навчався теології за програмою духовної семінарії під керівництвом викладачів-ченців, яких називали лекторами.
Весною 1852 р. приймає дияконські свячення, що вже було пов’язане з виконанням певних душпастирських обов’язків. І саме тоді наступає у житті брата Гонората важлива подія – його перша проповідь, виголошена у Варшаві 20 травня 1852 р. в присутності матері і родини. Таїнство священства брат Гонорат отримує 27 грудня 1852 р.

Особливий шанувальник Діви Марії 

У Пречистій Діві брат Гонорат бачив нашу Співвідкупительку і Посередницю Божих благодатей. Він вважав, що завдяки Їй ми можемо легше і швидше наблизитись до Ісуса, з’єднатись з Ним, чесно і гідно реалізуючи своє життєве покликання. О. Гонората не треба було переконувати про значення Марійних Богослужінь для повного християнського розвитку людини. Він особливо радив брати участь у травневих відправах та молитві на Вервиці. Мав на це багато підстав: у першу чергу, добре розумів духовно інтегруючий вплив Розарію; знав також, який глибокий релігійний зміст має ця молитва, як вона полегшує зрозуміння Євангельського послання та застосування його на практиці. Крім того, Розарій оберігає людину перед самотністю, визволяє з егоїзму в різних його проявах; зближує людей і поєднує їх.
У житті о. Гонората Пречиста Діва Марія відіграла особливу роль. Від Неї він перейняв вміння розпізнавати знаки часу, а це мало вирішальне значення для всієї подальшої його діяльності.

Апостольське служіння

Францисканський аспект і марійне бачення спасіння світу були постійно присутніми у його проповідницькій діяльності. Він рано почав проголошувати слово Боже, і ця його діяльність не обмежувалась тільки Варшавським храмом. Проповіді о. Гонората були прості, з виразною внутрішньою структурою, відзначались глибокою біблійною і теологічною аргументацією. Кінець проповідницької діяльності Козьмінського спричинило скасування закону, яке провела царська влада як покарання за січневе повстання. Варшавський монастир капуцинів тоді ліквідували, а монахів прогнали. Так о. Гонорат в 1864 році опинився в Закрочимі. Проголошувати проповіді йому заборонили.
Зате до кінця свого життя о. Гонорат служитиме людям у сповідальні. Ця послуга важка і непомітна для оточення. Іноді здавалося, що цей священик занадто твердий і суворий ( мабуть, все-таки в нього було щось із цих рис), але він завжди старався зрозуміти і ввести в клімат Божого милосердя того, хто сповідався. При тому не оминав рішучих настанов і конкретних порад. Мав у собі щось особливе, якусь Божу іскру, тому що кількість осіб, які хотіли в нього сповідатися, постійно зростала. В сповідальні він робив ще щось особливе: відшукував осіб, позначених особливим даром благодаті, щоб провадити їх до глибшого з’єднання з Ісусом, до жертовної служби людям. У майбутньому вони стануть співзасновниками численних чернечих згромаджень, але почнуть своє сподвижництво звичайним способом.

Нові чернечі згромадження

В ХІХ ст. додалось дуже багато нових аспектів у людському житті та з’явились нові потреби . Виникла необхідність в місіонеріах і апостолах, і це намагався зрозуміти о. Гонорат. Саме тому він виходить назустріч очікуванням і потребам людей в прямуванні до щораз глибшої християнізації суспільства через освячування різних середовищ людського життя і праці.
Бл. Гонорат робив усе звичайним способом, не зневірювався, коли розпізнавання знаків часу супроводжувалось різними проблемами . Саме так чинить умілий вчитель і практик. А Господь, який знає наші думки, бажання і наміри, не залишає надовго того, хто Йому довіряє. Це зрозумів о. Гонорат, роздумуючи над укритим життям Ісуса і Пречистої Діви в Назареті.
Йдучи за Божим натхненням, о. Гонорат покликав до життя більше 20 укритих чернечих згромаджень, з яких 17 існує до сьогодні.
Всі ці згромадження спиралися на третьому уставі св. Франциска з Ассізі, маючи таким чином глибоку духовну основу – багату францисканську спадщину. Всі новозасновані Чини були присвячені якійсь конкретній таємниці з життя Ісуса і Його Матері. Це було важливим для о. Гонората, тому що він хотів якнайдокладніше прищепити нові гілочки до євангельського дерева. До свого діла підходив, передусім, з глибокою вірою і довір’ям до Божого Провидіння. Змінююючи певні зовнішні структури, він надав їм укритого характеру.

Отець Гонорат є великою постаттю.
Потрібно, щоб його пізнала вся Церква.

Іван Павло ІІ, Папа

 

Відійшов до Господа

О. Гонорат помер 16 грудня 1916 року. Духовна спадщина Блаженного, що виявилась тривалою, назавжди вписана в історію Церкви і в життя людини. До такого підходу уповажнює і заохочує нас беатифікація о. Гонората, що відбулася у Римі 16 листопада 1988 р., в день народження Блаженного та в 10-ту річницю виборів Папи Івана Павла ІІ, який здійснив цей акт.
Підтвердженням правильності даного акту є відродження капуцинського чину в Польщі та розвиток гоноратських згромаджень.